Бесплатный автореферат и диссертация по геологии на тему

Геоморфология и фациальная структура донных осадков отдельных сегментов Индийского и Южного океанов

ВАК РФ 04.00.10, Геология океанов и морей

Автореферат диссертации по теме "Геоморфология и фациальная структура донных осадков отдельных сегментов Индийского и Южного океанов"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ГЕОЛОГІЧНИХ НАУК

ОД

ІВАНІК Олена Михайлівна

УДК [551.462:551.7.022] (267)+(269)

ГЕОМОРФОЛОГІЯ ТА ФАЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ДОННИХ ОСАДКІВ ОКРЕМИХ СЕГМЕНТІВ ІНДІЙСЬКОГО ТА ПІВДЕННОГО

ОКЕАНІВ

Спеціальність 04.00.10-геологія океанів і морів

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук

Київ -1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор геолого-мінералогічних наук,

професор завідувач

історичної геології геологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор геолого-мінералогічних наук

Ємельянов Володимир Олександрович,

директор Карадазького природного заповідника НАН України

кандидат географічних наук, доцент Палієнко Едуард Тимофійовпч»

доцент кафедри геоморфології та палеогеографії географічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа - Відділення морської геології та осадочного рудоутворення НАН України, м.Київ

Захист відбудеться травня 1998 р. о ІО годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.162.04 Інституту геологічних наук НАН України за адресою: 252054, Київ-54, вул. О.Гончара, 55-6

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту геологічних наук НАН України

Автореферат розісланий " ^" квітня 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат геолого-мінералогічних наук

£

/

І.М.Байсарович

Мороз Сергій Амвросійович,

кафедрою загальної та

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. При дослідженнях Світового океану як з метою вивчення його природних ресурсів, так і для вирішення теоретичних проблем наук про Землю обов’язковою складовою є вичення геоморфологічної будови дна та характеру розподілу осадків. Комплексний аналіз рельєфу та осадків є важливим завданням для вивчення і типізації сучасних умов рельєфотворення та особливостей осадконакопичення, а також реконструкції цих умов у минулому.

Робота присвячена дослідженням геоморфологічної будови дна та фаціальної структури донних осадків височини Медінглей і прилеглої території Сомалійської улоговини Індійського океану, східноантарктичних морів (моря Лазарева, Рісер-Ларсена, Космонавтів) Південного океану. Начасі, в зв’язку із виконанням Державної програми досліджень України в Антарктиці, здійснюється великий обсяг різнопрофільних досліджень як на станції «Академік Вернадський», так і в приантарктичних морях. Проведена робота є часткою цих досліджень. Вивчення різноструктурних регіонів Світового океану (сегментів Індійського та Південного) сприяє встановленню різноманітних взаємозв’язків між цими регіонами, типізації умов утворення осадків, їх реконструкції у минулому, визначенню можливих чинників рельєфо- і осадкотворних процесів, створенню седименто-літогенетичних моделей.

Метою роботи було детальне вивчення геоморфологічних особливостей підводного рельєфу означених регіонів та виділення фацій донних осадків, визначення регулятивних факторів рельєфотворення і фаціальної мінливості донних осадків.

Основні задачі:

- на нових методичних засадах виявити геоморфологічні особливості рельефу дна північно-західної частини Індійського океану та східноантарктичних морів;

- визначити типи осадків та дослідити їх фаціальну структуру, виділити макро- і мезофації у вивчених регіонах;

- визначити основні фактори рельєфотворення та осадконакопичення;

- проаналізувати вплив океанічних течій на формування та перерозподіл донних осадків;

- скласти геоморфологічні і фаціальні карти досліджених регіонів.

Фактичний матеріал. В основі дисертаційної роботи - матеріали навколосвітньої

антарктичної експедиції, що входила до складу 28-ої Радянської антарктичної експедиції 1982-1983 рр. на ОДС «Адмірал Володимирський» та «Фаддей Беллінсгаузен», антарктичної експедиції 1987-1988 рр. на ОДС «Іван Крузенштерн», надані люб’язно член-кор. НАНУ П.Ф. Гожиком та ст.н.с.Г.М.Орловським, які були учасниками цих експедицій, а також матеріали експедиції на ГіСу «Донузлав» (1984 р.).

Використано дані в межах дна моря Лазарева по 29 геологічних станціях (відповідно 229 зразків) та в межах височини Медінглей і прилеглої частини Сомалійської улоговини по 31 геологічній станції (138 зразків), а також крупномасштабні батиметричні та навігаційні карти зазначених регіонів, детальність досліджень за якими досягалась

поділом території на 4000 оперативно-територіальних одиниць. Використано також матеріали Радянських антарктичних експедицій. Автором проведено аналіз складових осадків за 457 зразками та визначені співвідношення між ними.

Наукова новизна роботи. За допомогою комп’ютерної ГІС-технології (географічних інформаційних систем) в районі східноантарктичних морів вперше виділено та закартовано морфологічно-однорідні поверхні (МОП) підводного рельєфу. Вперше побудовані карти морфологічно-однорідних поверхонь морів Лазарева, Рісер-Ларсена та Космонавтів, де виділено 22 МОП. На основі запропонованої методики за проведеним аналізом геоморфологічної будови дна морів деталізовано відомості щодо їх будови. Вперше виділено вісім мезофацій донних осадків моря Лазарева та фації верхньоплейстоценових і голоценових відкладів в межах Сомалійської улоговини. Виявлені пріоритетні регулятивні фактори фаціальної мінливості донних осадків в межах описаних регіонів. Встановлено взаємозв’язок між геоморфологічною будовою дна та поширенням фацій донних осадків, визначено загальні риси седиментогенезу і морфогенезу вивчених регіонів. Визначено седиментаційну і рельєфотворну роль придонних течій. Відповідно до цього в роботі захищаються;

1. Серія геоморфологічних і фаціальних карт східноантарктичних морів Південного океану та північно-західної частини Індійського океану, побудованих з використанням технології географічних інформаційних систем. За новим методичним підходом вперше виділено та закартовано морфологічно-однорідні поверхні морів Лазарева, Рісер-Ларсена та Космонавтів.

2. Встановлення різнорангової типізації за складом та умовами формування донних відкладів східноантарктичних морів та їх фаціальної структури.

3. Визначення регулятивних факторів фаціальної мінливості та перерозподілу донних відкладів, що дозволило, зокрема, з'ясувати седиментаційну та рельєфотворну роль придонних та глибинних течій і в зв’язку з цим обгрунтувати мотивацію щодо часткового утворення екваторіального кременевого поясу за рахунок переносу осадків із приантарктичних регіонів Південного океану.

Практичне значення роботи. Практичну цінність має вивчення морфологічних особливостей рельєфу як основи для крупномасшатбного геоморфологічного і геологічного картування. Досліджена геоморфологічна будова східноантарктичних морів є фрагментом комплексної моделі глибинної будови Антарктиди та прилеглих територій Південного океану. Застосування комп’ютерної ГІС-технології та відповідних програм наочно демонструє можливість, доцільність та необхідність їх використання для вирішення завдань структурування та систематизації даних, а також автоматизації процесу побудови геоморфологічних і фаціальних карт. Дослідження розчленованості підводного рельєфу слугує основою для визначення зон найбільшої біопродуктивності, зокрема поширення цінної промислової сировини - криля, а також має практичне значення для мореплавання.

з

Комплексний аналіз геоморфологічної будови дна та фаціальної структури осадків дозволив зробити ряд висновків щодо умов рельєфотворення та осадконакопичення в досліджених регіонах. Дослідження фаціальної структури верхньоплейстоценових і голоценових відкладів дає змогу використати отримані дані для палеогеографічних реконструкцій.

Особистий внесок здобувача. Автором оброблено зразки осадків, базовий картографічний матеріал, зроблено аналітичні узагальнення. Особисто за новим методичним підходом побудовано геоморфологічні і фаціальні карти досліджених регіонів, виділено макро- і мезофації донних осадків в їх межах. Встановлено та показано зв’язок між морфологічною будовою дна та поширенням фацій. Висловлено гіпотезу, що екваторіальний пояс кремененакопичення сформувався частково за рахунок переносу седиментаційної речовини з приантарктичних районів Південного океану.

У всіх публікаціях, виконаних у співавторстві, О.М.Іванік є рівноправним автором, що виконувала геоморфологічні і фаціальні дослідження.

Апробація роботи. Матеріали дисертації доповідались на науковій конференції «Проблеми географії України» (м.Львів, 1994 p.), на XIX сесії УПТ, на конференції «Актуальні проблеми екогеології України» (м. Київ, 1997 p.), на VI Міжнародному симпозіумі по застосуванню математичних методів в геології (Прага, 1997), де доповідь відзначено медаллю Августіна Біра Пшибрамської гірничої школи.

Публікації. За темою дисертації вийшло друком 7 робіт.

Об’єм і структура роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, п’яти розділів і висновків загальним об’ємом 143 сторінок машинописного тексту, ілюстрованого 34 малюнками, 3 таблицями. Список літератури включає 111 найменувань.

Дисертаційну роботу виконано на кафедрі заг&шгої та історичної геології геологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка під керівництвом заслуженого діяча науки України, доктора геолого-мінералогічних наук, професора С.А.Мороза. Автор завдячує член.-кор. НАН України П.Ф. Гожику, кандидатам геол.-мін. наук Г.Н. Орловському, В.П.Усенко за наданий фактичний матеріал, цінні поради та консультації.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

РОЗДІЛ 1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ТА ПРОБЛЕМНІ СИТУАЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕОМОРФОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ ДНА ТА ДОННИХ ОСАДКІВ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ ЧАСТИНИ ІНДІЙСЬКОГО ОКЕАНУ ТА СХІДНОАНТАРКТИЧНИХ МОРІВ (МОРЯ ЛАЗАРЄВА, РІСЕР-ЛАРСЕНА ТА КОСМОНАВТІВ)

1.1. Аналітичний огляд дослідження геоморфологічної будови дна та донних осадків

1.1.1.П і в н і ч н о - з а х і д н а частина Індійського океану. Дослідження геоморфологічної будови дна та складу осадків північно-західної частини

Індійського океану проводилось в багатьох морських експедиціях, починаючи з кінця 19 ст. і по теперішній час. Аналітичні узагальнення геолого-геоморфологічної інформації по цій частині Індійського океану висвітлені як у фундаментальних монографічних виданнях (В.Ф. Канаєв, 1979; Г.Б. Удінцев, 1989; Геология и металлогения северной и экваториальной частей Индийского океана, 1984 та ін.), атласах (Геологогеофизический атлас Индийского океана, 1975), так і у численних наукових статтях (П.Л.Безруков, 1964,1974; І.М. Білоусов, 1964; Т.В.Розанова, 1971; В.М. Літвін,1987; В.М. Літвін, МВ.Руденко,1990; A discussion..., 1966; B.Heezen, M.Tharp, 1965,1966; А. Laughton, D. Mattews, R. Fisher,1970; D. Behrman,1981 та ін.)

1.1.2.Східноантарктичні моря. Ступінь геолого-геоморфологічної вивченості Південного океану, порівняно з іншими, особливо екваторіальними регіонами, невисока, а його Атлантичний сектор є найменш вивченим.

Першою суттєво науковою експедицією дослідження Анарктики було плавання на шлюпах «Восток» та «Мирний» в 1820 p., головними результатами якої стали картування дослідженої території, опис морських льодів та айсбергів, спостререження за течіями. Згодом комплекс досліджень проводився на «Челленджері» (1874), експедиціями Р.Скотга та Р. Амундсена (1911), X. Рісер-Ларсена (1929-1930), які поряд з іншими регіонами вивчали моря Лазарева, Рісер-Ларсена та Космонавтів.

За програмою Міжнародного геофізичного року (1955-1959) проведено широкомасштабні дослідження і зібрано величезний фактичний матеріал, який дав інформації більше, ніж за всі попередні роки. Був досліджений рельєф Східної Антарктиди, описані будова льодовиків та структура гірських порід, створені навігаційні карти.

В результаті робіт низки Радянських антарктичних експедицій були досліджені форми рельєфу дна Атлантичного і Індоокеанського секторів Південного океану, оцінено роль провідних факторів рельєфотворення, описано умови формування генетично-різноманітних сучасних осадків (Г. А. Значко-Яворський, М.Г.Равич, 1968; А.В.Живаго, 1978; О.П.Лисицін, 1958, 1960, 1961, 1963, 1969,1974,1994; Гожик П.Ф. та ін., 1991).

В наш час для вивчення кайнозойської історії Антарктики проводяться дослідження за різними науковими програмами (зокрема Державною програмою досліджень України в Антарктиці, ANTOSTRAT та ін).

1.2. Проблемні ситуації

Одне з проблемних питань геолого-геоморфологічної вивченості Південного та Індійського океанів стосується морського геоморфологічного картографування, принципи і методика якого ще не остаточно визначені і загальноприйняті. Картуються, в основному шельфові території. Геоморфологічні карти ложа більш рідкі і дрібномасштабні. Для району східноантарктичних морів існує певний дефіцит як суто геоморфологічних, так і крупномасштабних батиметричних карт. Тому необхідним є вибір тієї методики, за якою оптимально і об’єктивно можливе вивчення їх геоморфологічної будови. Дискусійним питанням є оцінка ролі придонних та глибинних океанічних течій в рельєфотворекні та

осадконакопиченні. Свідчень, що характеризують цей потужний екзогенний процес, досить мало, тому доцільною є спроба визначити роль океанічних течій у формуванні сучасного рельєфу і транспортуванні донних осадків із приантарктичних регіонів Південного океану в екваторіальні райони Індійського океану.

Безсумнівною є перспективність застосування фаціального аналізу для дослідження всіх структурних областей Світового океану, але за цим аналізом охарактеризовані тільки окремі його регіони. Вивчено пелагічні фації, наводяться загальні їх характеристики. Приконтинентальним фаціям приділяється менше уваги. Аналіз фацій донних осадків східноантарктичних морів і Сомалійської улоговини дозволить визначити особливості та відмінності двох типів океанічного літогенезу - пелагічного і приконтинентального, а також виділити більш дрібні фаціальні одиниці (макрофації, мезофації) на основі найбільш суттєвих характеристик осадкотворення.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Геоморфологічний аналіз східноантарктичних морів в умовах дефіциту геоморфологічних даних базувався на дослідженні морфології океанічного дна, що є найбільш оптимальним для деталізації відомостей щодо рельєфу дна морів, чіткого окреслення меж геоморфологічних елементів, визначення взаємозв’язку рельєфу і розподілу донних осадків.

Базовою для даних робіт слугувала методика виділення та аналізу відмінкових ліній, а саме та її частина, що стосується картометричних побудов на основі трансформації навігаційних і батиметичних карт з подальшим встановленням геоморфологічних меж та виділенням морфологічно-однорідних поверхонь (МОП) [А. Н. Ласточкін, 1982].

Для дослідження геоморфологічної будови дна та фаціальної структури донних осадків була використана ГІС-технологія фірм «Intergraph» та «Bentley» (США), що базується на програмах сім’ї «Microstation - MGE» у поєднанні з реляційною базою даних MS SQL Server 4.0 на платформі Windows NT 3.51.

Схема створення ГІС-структури передбачає оптимальний розподіл даних по графічній і текстовій базі даних. Основу графічної бази склали просторові дані про геоморфологічну будову океанічного дна досліджених регіонів (3 цифрові поверхні та дані їх анізотропних перетворень та побудов). У текстовому форматі зберігалися відомості про геологічні станції, склад осадків, результати лабораторних досліджень тощо, які були чітко пов’язані з елементами графічної бази даних.

Використання методики виділення й аналізу відмінкових ліній обумовлене й тим, що її структура та алгоритмізований характер максимально придатні для використання в середовищі географічних інформаційних систем. Інформаційними вихідними джерелами в даних дослідженнях слугували батиметричні карти масштабу 1:500000-1:2000000.

Вивчення рельєфу дна східноантарктичних морів проводилось за наступними етапами. На першому етапі в середовищі пакету «Microstation» була створена

нерегулярна цифрова модель рельєфу (ЦМР) дна морів (матриця глибин). Відмітки глибин, як тримірні величини - дві планові координати в системі батиметричної карти та глибина, заводились в програму за допомогою портативного дігітайзера. На другому етапі робіт проводились суто картометричні дослідження: а) кількісна оцінка морфологічних характеристик рельєфу; б) виділення тих його морфологічних складових, які є найінформативнішими з огляду на геоморфологічну та морфоструктурну інтерпретацію будови дна і котрі чітко не виражені на вихідних картах; в) чітка фіксація всіх МОП та їх елементів. На цьому етапі вихідна поверхня (ЦМР) послідовно перебудовується (трансформується) в інші, на яких проводяться відмінкові лінії. На вихідній нетрансформованій поверхні виділялись лінії третього роду, які корелюють у плані максимальні і мінімальні глибини та є вісями позитивних та негативних форм рельєфу. Спеціальні статистичні обрахунки дозволили детально дослідити густу мережу каньйонів. Відмінкові лінії першого роду (максимальних і мінімальних нахилів) виділялись на поверхні, що є градієнтною до батиметричної. Вона побудована в ГІС-середовищі за допомогою спеціально складеного модуля в напівавтоматичному режимі. Всі ці розрахунки проводились в межах оперативно-територіальних одиниць, загальна кількість яких склала близько 4000.

Найбільш інформативними в структурно-геоморфологічному відношенні виступили відмінкові лінії другого роду (випуклих та увігнутих перегинів) - лінії зміни нахилів підводного схилу, які виділялись на карті градієнтів ізоградієнтної поверхні аналогічно відмінковим лініям першого роду. Дані по всіх трьох поверхнях (батиметричній, градієнтній, градієнтній ізоградієнтної поверхні), а також побудови, створені на основі їх аналізу, створювались і зберігались кожний в окремому логічному шарі одного активного файлу пакету «Місгозіагіоп».

Наступним етапом досліджень було виділення МОП, межами яких, як правило, слугували відмінкові лінії другого роду. В межах морів Лазарева, Рісер-Ларсена та Космонавтів було виділено 7 основних морфологічно-однорідних поверхонь та 15 локальних МОП, що дозволило достеменно і точно зафіксувати морфологічні межі геоморфологічних елементів східноантарктичних морів, уточнити і деталізувати їх морфологічну будову. Дослідження морфологічної складової рельєфу дали можливість зробити процес картографування більш точним, послідовним та об’єктивним, що значно підвищує рівень побудованих карт.

Аналіз рельєфу північно-західної частини Індійського океану проводився на основі геоморфологічних та батиметричних карт даної території. В середовищі ГІС було створено карту кутів нахилу підводної поверхні, за якою визначено характер розчленування підводного рельєфу. Рельєф підводної височини Медінглей, прилеглого до неї району Сомалійської улоговини та Аравійсько-Індійського хребта в межах північно-західної частини Індійського океану вивчався за матеріалами досліджень ГІСу «Донузлав» з використанням геоморфологічної схеми цього регіону масштабу 1:100000 та геоморфологічних профілів, побудованих через ці структури.

Фаціальний аналіз океанічних відкладів базувався на фактичному матеріалі, одержаному в результаті багатостороннього вивчення геологічних проб і передбачав перш за все вивчення фаціальних змін одновікових відкладів (голоценових - Південного океану та верхньоплейстоценових і голоценових - Індійського). Аналізувались дані літологічного, гранулометричного, мінералогічного складу осадків. Вивчалась мікропалеонтологічна складова осадків, враховувалась швидкість осадконакопичення. Вивчались фізико-географічні, геоморфологічні, гідродинамічні умови осадконакопичення. Виділення фацій проводилось згідно ієрархічності фаціального районування в океані. В межах мегафаціальних пелагічної і приконтинентальної областей виділялись макрофації, для яких головними системотворними факторами є поля глибини, нахилів підводної поверхні і гідродинамічні властивості. В межах макрофацій виділені мезофації. Побудовано фаціальні карти.

РОЗДІЛ 3. ГЕОМОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДНА ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ

ЧАСТИНИ ІНДІЙСЬКОГО ОКЕАНУ ТА СХІДНОАНТАРКТИЧНИХ МОРІВ

3.1.Північно-західна частина Індійського океану

3.1.1. Фактори рельєфотворення. Наводяться відомості щодо швидкостей та напрямків горизонтальних та вертикальних тектонічних рухів, діі сейсмічних та вулканічних процесів, а також про інтенсивність прояву екзогенних гідрогенних, гравітаційних та біогенних процесів.

3.1.2. Г е о м о р ф о л о г і чи а б у д о в а. Досліджений регіон Індійського океану за геоструктурними особливостями відноситься до ложа океану і СОХ. Перша геотектура представлена дном океанічних улоговин і хребтів валів, що їх розділяють, друга - ситемою СОХ. Ложе дослідженого району включає наступні морфологічні елементи: Маскаренський та Амірантський хребти, Амірантську, Сомалійську, Аравійську улоговини та підвищені над ними хребти.

За матеріалами досліджень геоморфологічної будови дна ОДС «Донузлав» (А.В.Матошко та ін.) та внаслідок проведеного морфометричного аналізу, побудови морфометричних карт, геоморфологічних схем та профілів детально досліджено рельєф дна східної частини Сомалійської улоговини, що представлений хвилястими й плоскими акумулятивними рівнинами поблизу Маскаренського хребта і горбистою рівниною вздовж підніжжя Аравійсько-Індійського хребта (АІХ). В межах полігону 125 х 90 км, що охоплював північно-східну частину височини Медінглей, східну частину Сомалійської улоговини до південно-західних відрогів АІХ в рельєфі виділяються чотири геоморфологічні поверхні: 1) 4400-4450 м (похило-хвилястий рельєф височини

Медінглей); 2) 4480-4490 м (плоский рельєф затокоподібних понижень між відрогами височини Медінглей); 3) 4590 м (плоска поверхня, поширена вздовж схилів відрогів височини Медінглей; 4) 4620-4690 (вирівняна поверхня Сомалійської улоговини). На сході полігону поширені похило-хвилясті підняття та окремі гори в межах поверхні (46204690), а також горбисто-пасмовий і дрібногірський рельєф АІХ. Щодо морфометрії, то в

Сомалійській улоговині поряд з вирівняним рельєфом з перевищеннями 50-100 м і кутом нахилу 5-9° виділяється горбисто-пасмовий рельєф з вертикальним розчленуванням 100500 м і кутами нахилу 10-14°. Вивчення геоморфологічної будови дна дозволило простежити закономірності розподілу донних осадків в залежності від рельєфу, виділити межі фацій.

3.2. Східноантарктичні моря (море Лазарсва, Рісер-Ларсена та Космонавтів)

3.2.1. Фактори рельєфотворення. Формування основних рис рельєфу дна моря Лазарєва Атлантичного сектору Південного океану та дна морів Рісер-Ларсена і Космонавтів Індоокеанського сектору обумовлене переважно тектонічними рухами та материковим зледенінням. Наводяться дані про вплив цих факторів на процеси рельєфотворення в межах морів.

3.2.2. Загальні риси геоморфологічної будови дна.

Вивчення специфіки геоморфологічної будови дна за запропонованою методикою

дозволило визначити чітку диференціацію рельефу дна морів за окремими поверхнями, що простягаються паралельно основному напрямку ізобат. Малюнок структурних ліній (переважно ліній випуклих і увігнутих перегинів) фіксує простягання семи головних морфологічних поверхонь, перша з яких характеризує шельф, від другої до шостої -материковий схил, сьома - океанічні улоговини. Закономірністю є їх поділ на субгоризонтальні і похилі. Більшість поверхонь простягається по всій площі морів, однак є й такі, що мають уривчастий характер внаслідок розвитку мережі каньйонів та депресій. В районі височин та хребтів загальний малюнок поверхонь дещо порушується.

Серед вивчених морів моря Лазарєва та Рісер-Ларсена мають спільні риси геоморфологічної будови дна, вони є найглибоководнішими, де переважають глибини 2500-4500 м.

Перша поверхня знаходиться між береговою лінією та першою лінією випуклого перегину і відповідає шельфу. В морі Лазарєва мінімальна глибина спостерігається в районах 1°, 4°, 7° сх.д., де розвиток долин каньйонів обмежує шельфові поверхні, максимальна - 650-700 м в районах 6° та 10° - 13° сх.д. Перезаглиблення шельфу пояснюється зануренням материка під впливом льодовикового навантаження. Ширина поверхні коливається від 5 км (2°,4° сх.д. - шельфовий льодовик Фімбулісен) до 100 км (10°-13° сх.д. - від затоки Сергія Каменева до затоки Ленінградська), кут нахилу змінюється від 0,2 до 3°. Ширина поверхні в морі Рісер-Ларсена коливається від 60 км (16°, 28-30° сх.д.) до декількох кілометрів, кут нахилу - 0,5°. На ряді ділянок шельф розсікають поздовжні западини, до бортів яких приурочені райони глибового дроблення порід. На відміну від моря Лазарєва, в морі Рісер-Ларсена виділяється локальна вирівняна шельфова поверхня, що поширена в східній його частині (31-34°сх. д. - бухта Вествіка), особливістю якої є абсолютна вирівняність з майже відсутнім нахилом поверхні. її глибини - від 110 до 200 м, середня ширина - 70 км.

Поверхня крутого уступу континентального схилу (500-2100 м) фіксується першими лініями випуклого та увігнутого перегинів. В середньому вона поширюється до глибини 1200-1500 м і має кут нахилу від 5 до 20°. Ширина другої поверхні нерівномірна, в середньому складає 15-20 км і коливається в діапазоні від 5-10 км (2-0° зх.д., 4-6°, 8-9° сх.д.) до 40-50 км (8-6° зх.д., 11-18° сх.д.), в морі Рісер-Ларсена - до 30 км. Особливо розчленованого характеру поверхні надає велика кількість каньйонів та депресій. В межах схилу виділяються нахилені, структурно-скидові рівнини. Характерною є наявність хребтів, гребенів, пасом, окремих гір, а також долин і жолобів.

Відносно вирівняна поверхня материкового схилу поширена в інтервалі глибин 1000-3100 м. Вона обмежена першою лінією увігнутого до другою лінією випуклого перегинів і являє собою вирівняну зону, кут нахилу якої складає 0,5-1,0°. Поверхня має уривчастий характер. В морі Лазарева від 9° зх.д. до 1° сх.д. вона має глибину 2500-2700 м і ширину до 150-180 км, на сході - відповідно 2000-2200 м та 30-100 км. В морі Рісер-Ларсена вона поширена фрагментарно. В межах поверхні зустрічаються виражені в рельєфі горби, підводні височини, улоговини та інші форми тектонічного походження.

Ступінчаста нахилена поверхня (2000-4000 м) фіксується в межах других ліній випуклого та увігнутого перегинів і має широке субширотне простягання. Ширина поверхні коливається від 20 до 100-120 км, крутизна - від 1° до 3°. В її межах поширені окремі гори, підвищення та їх групи, а також западини, що порушують її цілісність.

В рельєфі дна моря Рісер-Ларсена виявлена специфічна розчленована крутосхильна поверхня (17-19° сх.д.), яка в гіпсометричному плані (2300-3500 м) та просторовому поширенні наближена до попередньої поверхні, але має більший кут нахилу - 3,5°. Вірогідно, її виникнення пов’язане із розвитком густої мережі каньйонів та наявністю значної замкненої депресії, що межує з нею.

Вирівняна поверхня (3000-4000 м) обмежена другою лінією випуклого та третьою лінією увігнутого перегинів. Вона має найбільше поширення на сході моря Рісер-Ларсена, де її ширина сягає 80 км. В морі Лазарева вона простежується фрагментарно паралельно береговій зоні, а також на східному схилі хр. Астрід і на підвищенні Мод. Її крутизна - від

0,3 до 1°.

Поверхня підніжжя материкового схилу (3500-4400 м) обмежена третіми лініями випуклого та увігнутого перегинів. Вона має кут нахилу - від 1 до 2,5° та ширину - від 20 до 40 км.

Як в морі Лазарева, так і в морі Рісер-Ларсена материковий схил утворює субмеридіональні виступи - хр. Астрід та хр. Гунерус.

Морфологія хребта Астрід змінюється за простяганням. Його вершинна поверхня, що простягається від крутого уступу континентального схилу до 67° пд. ш., сягає довжини 350 км та ширини - 35-40 км. Її нахил складає 0,5-1°. Західний схил хребта - однорідна нахилена поверхня з крутизною 2-4°, ускладнена каньйонами, жолобами та виходами корінних порід. Східний схил, сформований скидовим уступом, складається з трьох поверхонь різної крутизни (поверхня до глибини 2000-2600 м з крутизною 3,0°; поверхня

до глибини 2800-3100 з крутизною 0,5° та поверхня (3200-3600 м) з крутизною 1,0°). Північніше 66°30’ пд.ш. хребет морфологічно являє собою плато з випуклою вершиною та поодинокими горами на флангах. В його північній частині відзначається локальна абсолютно горизонтальна поверхня (4400-4500 м). Хребет лежить на продовженні трансформної зони розломів, яка інтерпретується як зона розлому Астрід.

Хребет Гунерус в морфологічному відношенні також складається з декількох локальних МОП. Найпоширенішою є вершинна поверхня, що лежить в інтервалі глибин 900-2000 м, має довжину 300 км, ширину 30 км та кут нахилу 0,4°. Від шельфу ця поверхня відокремлена слабко нахиленою хвилястою поверхнею (500-900 м) довжиною і шириною 40 км з кутом нахилу 0,5°. Вершинну поверхню обмежують поверхні розчленованих схилів, що поширюються до глибини 3400-4000 м смугою шириною 20-25 км. В будові хребта відмінковими лініями виокремлюються поверхні пригребеневих схилів, котрі слугують зонами переходу від вирівняної вершинної поверхні до розчленованих схилів хребта. Складна будова хребта обумовлена певною мірою великими скидовими дислокаціями порід.

Рельєф дна морів ускладнений густою мережею каньйонів, які за тилами поділяються на «прохідні» з довжиною до 150 км, що починаються у верхній частині континентального схилу і виходять в океанічну улоговину, та локальні, що починаються біля бровки шельфу і закінчуються в нижній частині крутого уступу континентального схилу. Наявність мережі каньйонів та депресій обумовлює виокремлення поверхонь двох типів, які простягаються у меридіональному напрямку: поверхні, що контролюються розвитком каньйонів та субгоризонтальні вздовжкільові поверхні.

Море Космонавтів є перехідним від глибоководних до мілководних морів. Його західна частина більш глибоководна, ніж східна, загальна частка глибоководних ділянок складає 40 %. Рельєф дна цього моря значно відрізняється від морів Лазарева та Рісер-Ларсена як за складом МОП, характером їх розміщення, так і за складним розчленуванням дна. Основну частину материкової відмілини, ширина якої на заході сягає 100 км, на сході- 30-40 км, складають похилі шельфові рівнини, що поширюються до глибини 380420 м і мають середню крутизну - 0,3-0,5°. Особливим є фрагментарне поширення внутрішньошельфової депресії, яка відзначається локальними пониженнями, що мають вільне з’єднання із струкутурами материкового схилу (глибоководний жолоб бухти Лютцов-Хольм).

Поверхня крутого уступу континентального схилу (500-2100 м) має суцільне вздовжконтинентальне простягання і характеризується незначною шириною 15-20 км та крутизною від 2,5° до 11° при середньому значенні 3-4°.

Відносно вирівняна хвиляста поверхня (1000-3100 м) представлена лише однією, невеликою за площею, ділянкою (39° сх.д.), яка окреслена мережею каньйонів, що інтенсивно розвиваються. її крутизна складає 0,6°. Уривчасте поширення має ступінчаста нахилена поверхня (2000-4000 м), на якій бере початок більша частина каньйонів, що є специфікою моря Космонавтів. Більшу частину моря займає відносно вирівняна поверхня

(2500-4000 м). Незважаючи на складний нерівномірний уривчастий характер поширення (розширення із заходу на схід: від 15 до 70 км), для неї притаманне чітке гіпсометричне положення. Середня крутизна в межах поверхні складає 0,8-1°. Поверхня підніжжя континентального схилу (3500-4400 м) простягається суцільною рівномірною смугою шириною 40-50 км з крутизною від 1 до 2° і переривається лише крутосхильними поверхнями, що контролюються розвитком каньйонів (38-39°, 45°, 48-50° сх.д.). В межах поверхні мають значне поширення окремі підвищення та їх групи. -

В рельєфі дна моря Космонавтів зафіксовано особливу, притаманну лише цьому морю, похило-хвилясту ступінчасту поверхню (3400-4400 м), яка широкою смугою (до 50 км) висунута в бік океанічної улоговини на відстань до 150 км. Кут нахилу поверхні в середньому складає 0,8°. Характерно, що із заходу та сходу дану поверхню обмежують великі каньйони. Континентальний схил моря ускладнений густою мережею каньйонів, які мають переважно субмеридіональний і субширотний напрямок, що пояснюється характером розміщення контролюючих глибинних розломів. Особливістю морфологічної будови ложа є значне поширення (до 16 % площі) поверхонь (3800-4500 м), що прилягають до підніжжя піднять і окраїн континентального схилу.

РОЗДІЛ 4. ФАЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ДОННИХ ОСАДКІВ

4.1. Фаціальна структура донних осадків північно-західної частини Індійського океану

В північно-західній частині Індійського океану, виходячи із ієрархії фаціального районування океану, виділяються приконтинентальна. і пелагічна мегафації. В межах пелагічної мегафації виділено абісальні макрофації нижче критичної глибини карбонатонакопичення (КГК) і відносно менш глибоководні макрофації біогенних карбонатних осадків. Серед абісальних поширені фації поясу кремененакопичення і фації пелагічного глинонакопичення. Для екваторіального поясу кремененакопичення, що розташований між 5 і 12° пд.ш. характерні діатомово-радіолярієві кременево-глинисті мули. Характерною відзнакою абісальних макрофацій екваторіальної зони є перервність та нерівномірність осадконакопичення, спричинена дією придонних течій антарктичного походження.

Детальні дослідження донних осадків височини Медінглей, прилеглої частини Сомалійської улоговини та відрогів Аравійсько-Індійського хребта дали можливість визначити, що вони відносяться до абісальної макрофації екваторіального поясу кремененакопичення. На дослідженій території повсюди залягають голоценові брунатні радіолярієво-діатомові мули. Під голоценовими виявлені два суттєво відмінних типи пізньоплейстоценових осадків: брунатні форамініферо-радіолярієві мули і свіло-сірі радіолярієво-діатомові мули. Перші генетично близькі до брунатних радіолярієво-діатомових мулів голоцену. Різниця в складі обумовлена батиметричною диференціацією і осадконакопиченням нижче КГК. Необхідно також враховувати, що цей регіон знаходиться в зоні активних тектонічних рухів, які також впливали на диференційований

розподіл осадків. Аналіз характеру поширення пізньочетвертинних відкладів в залежності від геоморфологічних особливостей дна дав змогу виявити, що брунатні форамініферово-радіолярієві мули залягають на відносно підвищених геоморфологічних поверхнях (похило-хвилястій поверхні (4400-4450 м), горах та схилах височини Медінглей, похило-хвилястих підняттях та окремих горах поверхні (4620-4690 м), відрогах АІХ), а світло-сірі радіолярієво-діатомові мули - на понижених геоморфологічних поверхнях - вирівняній .поверхні затоковидних понижень між відрогами височини Медінглей (4480-4490 м), вирівняних поверхнях (4590 м) і (4620-4690 м). Слід зауважити, що світло-сірі радіолярієво-діатомові мули утворились в нехарактерних для цієї області умовах (у відновному середовищі, при високих швидкостях осадконакопичення). Дієвим регулятивним фактором їх утворення виступили придонні океанічні течії антарктичного походження, які сформувались внаслідок розтікання холодних антарктичних вод. Ці течії були одним з відгалуджень Антарктичної Циркумполярної течії (АЦТ), яке і зараз має північно-східний напрямок і проходить у безпосередній близькості від дослідженого регіону. Загально відомо, що при останньому планетарному похолоданні в пізньому плейстоцені ця холодна придонна течія була значно потужнішою і здатною до перенесення значних мас змулених часток органічних і неорганічних решток. У зв’язку з цим припускаємо, що світло-сірі радіолярієво-діатомові мули пізньоплейстоценового віку утворились, зокрема, за рахунок матеріалу, перенесеного з холодних південних акваторій. Оскільки район розташований на схід від основного стрижня течій, де її швидкості різко падали, створювались сприятливі умови для осідання на дно змулених пелітових і дрібноалевритових часток. Цей процес відбувався інтенсивно і зумовив відносно велику швидкість осадконакопичення, що призвело до ізоляції осадків від збагаченої киснем води і утворення в них відновних умов.

4.2. Фаціальна структура донних осадків східноантарктичних морів

4.2.1. З аг а л ь н а х ар актеристика донних о с ад к і в П і в д е н н о -го океану. Комплекс фацій, виявлених при дослідженні донних осадків Південного океану, відноситься до антарктичної приконтинентальної мегафації та до пелагічної мегафації субантарктичного поясу кремененакопичення. Північна частина цього поясу представлена карбонатними і кременево-карбонатними фаціями, а південна - фаціями кременевих діатомових мулів.

4.2.2. Донні осадки східноантарктичних морів. Основними

факторами сучасного осадкотворення в межах морів виступають: 1) винесення

айсбергового матеріалу вивідними і шельфовими льодовиками; 2) незначне хімічне вивітрювання на фоні відчутної переваги механічної дезинтеграції порід; 3) перенесення змуленого матеріалу і часткове його відкладення Узбережною антарктичною течією; 4) дія відносно теплих глибинних вод та циклонічних течій; 5) транспортування неорганічного матеріалу підльодовиковими і надльодовиковими водами; 6) складність і значне розчленування підводного рельєфу, що контролює накопичення донних осадків.

Сукупність цих факторів призводить до того, що основна частина осадочного матеріалу продукується в моря льодовиками, а також кременевими і карбонатними організмами.

4.2.3.Типи осадків. В межах морів виявлені наступні осадки: айсбергові, радіолярієво-айсбергові, форамініферо-айсбергові, айсбергові з домішкою форамініфер, форамініферові, радіолярієво-форамініферово-айсбергові, айсбергово-радіоляорієві, діатомові, конкреційно-айсбергові.

4.2.4. Фаціальна характеристика донних осадків. Теригенно-айсбергові фації виділяються в межах шельфу. Узбережно-айсбергову фацію з домішкою форамініфер виявлено на тих ділянках, де спостерігається сильна дія вивідних та шельфових льодовиків, а потужність Узбережної антарктичної течії зменшується чи ії напрямок дещо змінюється. Утворюються айсбергові осадки, в яких неорганічна складова становить 55-90% піщано-алевритової фракції. Решта припадає на планктонні форамініфери і рідко радіолярії. В осадках присутні гравійні уламки порід і мінералів. До цієї фації прилягає близька за генезисом фація форамініферо-айсбергоеа поверхні континентального схилу. Поява в складі донних осадків форамініфер і утворення своєрідної форамініферо-айсбергової і форамініферової фації пов’язані з особливостями циркуляції водних мас, а саме із компенсаційним притоком теплих вод з півночі. Внаслідок зменшення дії айсбергів вміст айсбергового матеріалу зменшується до 10-15 %. Фація форамініферових піщано-алевритових мулів поширена на підвищенні Мод і хребті Астрід. Більша частина цих структур вже не зазнає дії Узбережної антарктичної течії. На цих ділянках дна основний вплив мають циклонічні океанічні течії, які створюють умови, сприятливі для розвитку окремих груп форамініфер. Відмінною ознакою складу осадків є відсутність фракції <0,001 мм та невисокий відсоток фракції

0,01-0,001 мм. На схилах структур зустрічаються поодинокі уламки порід і мінералів, але, ймовірно, вони мають гравітаційне походження за рахунок переміщення еродованих корінних порід. Фація айсбергових осадків океанічної улоговини поширена в західній і північно-західній частині моря Лазарєва. Оскільки осадки знаходяться нижче лінії лізокліну, в них відсутні залишки карбонатних організмів. Вони містять переважно алевритово-пелітовий матеріал з домішкою діатомей. Для осадків цієї фації характерна загальна закономірність зменшення кількості основних кременетворних організмів в напрямку від Антарктичної Циркумполярної течії до узбережжя Антарктиди. Фація радіолярієво-айсбергова є близькою до айсбергової фації як за генезисом, так і за поширенням (розповсюджена в західній частині моря Лазарєва). Разом з типовим айсберговим матеріалом містить в піщано-алевритовій фракції більше 0,05 мм 3-20 % радіолярій. В осадках спостерігається, в основному, тонкоалевритовий і пелітовий матеріал, грубоуламковий матеріал складає десяті долі відсотка. Глибина залягання цієї фації - 4470 - 5380 м. Основними чинниками утворення глибоководних айсбергових осадків є дія айсбергів і рівень КГК. Фація ййсбергово-радіолярієва периферичної частини морів є проміжною між айсберговими відкладами і осадками південного кременевого поясу і відноситься до теригенно-біогенних фацій. Фація радіолярієво-

форамініферо-айсбергова алеврито-піщаних мулів є своєрідною. Вона виявлена на вирівненій поверхні між підвищенням Мод і хребтом Астрід з середньою глибиною 4350 м. Вона утворилась під впливом, з одного боку, названих геоморфологічних структур, на яких розвинуті форамініферові мули, а з другого - глибоководної айсбергово-радіолярієвої фації. Фація конкреційно-айсбергова виділена в межах північно-західної частини моря Лазарєва. В осадках виявлено 20% залізо-марганцевих конкрецій і 80% айсбергового алеврито-піщаного матеріалу.

Таким чином, детальний аналіз умов осадкотворення та особливостей осадків дозволив типізувати їх за складом та умовами формування. Прояв різноманітних рельєфо-та осадкотворних процесів визначив мозаїчну строкатість в поширенні фацій. Різномаїття природних обстановок, шо впливали на процеси формування та розподіл донних осадків, сприяли фаціальній неоднорідності відкладів в дослідженому регіоні Південного океану.

РОЗДІЛ 5. ЗАГАЛЬНІ РИСИ СЕДИМЕНТОГЕНЕЗУ ТА МОРФОГЕНЕЗУ ВИВЧЕНИХ

РЕГІОНІВ

Седиментогенез і морфогенез у Світовому океані характеризується складною просторовою мінливістю, котра залежить від різноманітності природних умов, які відображено у фаціальних системах різних рівнів та процесах рельєфотворення. В результаті досліджень проаналізовано приконтинентальний і пелагічний типи літогенезу, які мають певні седиментологічні відмінності, обумовлені різними факторами, механізмами і наслідками седиментації в приконтинентальній і пелагічній областях. Якщо вивчений район Сомалійської улоговини є типовою пелагічною областю з відсутністю інтенсивного накопичення теригенного матеріалу, низькими швидкостями осадкоутворення, зменшенням інтенсивності редукційних процесів, то більша частина східноантарктичних морів відноситься до приконтинентальних областей з превалюванням теригенних осадків різних типів (льодово-морських та айсбергових, відкладів придонних течій, гравітітів тощо). Поширені також теригенно-біогенні змішані осадки. До північних ділянок східноантарктичних морів прилягає пелагічна область поширення кременевих осадків - південний субантарктичний пояс кремененакопичення, який за складом осадків близький до екваторіального кременевого поясу. Припускається, що останній був утворений частково за рахунок перенесеного придонними океанічними течіями матеріалу з приантарктичних регіонів, що вказує на седиментаційний зв’язок між дослідженим регіонами.

Морфогенентичні особливості вивчених регіонів мають як спільні, так і відмінні риси. До перших належить прояв в межах Південного та Індійського океанів тектонічних рухів і вулканізму, що сприяли формуванню основних морфоструктур океанічного дна. Найважливішими структурними системами абісальних частин Індійського та Південного океанів є рифтогенні СОХ. Вертикальні рухи як великомасштабні, так і локальні, сприяли утворенню склепіннево-глибових піднять, гірських масивів та ін. В межах східноантарктичних морів вони обумовили складне розчленування рельєфу, формування

внутрішньошельфової депресії, загальна контрастність форм якої свідчить про молодість тектонічних рухів. Характерним є утворення густої мережі підводних жолобів та каньйонів, виникнення яких відбулось вздовж системи тектонічних розломів. Основними екзогенними факторами сучасного морфогенезу є гідрогенні, гравітаційні, біогенні та кріогенні процеси. Серед гідрогенних слід відзначити дію придонних та глибинних стаціонарних течій, що створюють торрентогенні форми рельєфу та впливають на перерозподіл і формування донних осадків. Значну роль відіграють гравітаційні процеси, зокрема власне гравітаційні переміщення та суспензійні потоки. Останні створюють численні підводні каньйони та канали конусів виносу як в північній частині Індійського океану, так і на континентальному схилі Антарктиди. Особливим процесом в межах Східної Антарктиди є дія покривного зледеніння, яка виявилась в екзараційній та в меншій мірі акумулятивній діяльності, тому в межах східноантарктичних морів переважають льодовиково-екзараційні процеси та створені ними форми.

Взаємозв’язок морфогенезу і седиментогенезу описаних регіонів проявляється як в планетарному масштабі, так і на макро- та мезофаціальних рівнях. Якщо континентальні структури впливають на умови прояву приконтинентального седиментогенезу, то рельєф і структура океанічного дна визначають особливості пелагічного седиментогенезу. Цей вплив відбувається як через контроль глибинної і придонної циркуляції океанічних вод, фаціальної структури осадків, так і розподіл змуленого матеріалу. Одним із факторів вертикальної і латеральної зміни фаціальних комплексів є розвиток тектонічних і вулканічних структур. Формування фацій підлягає закону критичної глибини карбонагонакопичення, який має наглядний прояв як в межах Сомалійської улоговини, так і східноантарктичних морів, де до позитивних структур приурочені фації вапнистих осадків. Крім того, факторами формування систем макро- і мезофацій виступають морфометричні характеристики рельєфу. В свою чергу, особливості формування донних осадків, швидкість їх накопичення впливають на процеси рельєфотворення через поховання корінного рельєфу та створення певних його форм.

Наведені дослідженя дали можливість виявити загальні риси двох взаємопов’язаних і взаємообумовлених процесів в межах океану - рельєфотворення і осадкотворення, що підтверджує єдність глобального процесу морфолітогенезу в акваторіях Індійського і Південного океанів, причому особливості дії цього процесу підлягають законам широтної зональності. Процес морфолітогенезу відображає складний взаємозв’язок геолого-геоморфологічних і літологічних процесів формування рельєфу і осадків, що призводить до формування форм рельєфу із приуроченою до них фаціальною структурою донних відкладів.

ВИСНОВКИ

1. Розроблено оригінальний методичний підхід дослідження морфологічної будови дна східноантарктичних морів, що полягає в поєднанні традиційних властивостей методики виділення та аналізу відмінкових ліній з функціональними можливостями середовища

географічних інформаційних систем. Застосування наведеного методичного підходу дозволило дослідити морфологічні особливості дна морів, визначити чіткі межі геоморфологічних елементів, деталізувати відомості щодо геоморфологічної будови дна цих регіонів. В рельєфі морів виділено сім основних морфологічно-однорідних поверхонь, що маркірують шельф, материковий схил, океанічні улоговини, а також п’ятнадцять локальних МОП, що виокремлюють геоморфологічні елементи великих структур і системи окремих груп гір, депресій і каньйонів. Дослідження морфологічної будови дна дозволило достеменно визначити межі фацій. Результати цих досліджень, утворюючи єдину ГІС, мають чітку географічну локалізацію і структуру, що дозволяє автоматизувати процеси зберігання, наповнення та організацію запитів до бази даних з оперативним отриманням всієї необхідної інформації.

2. Встановлено, що морфологічна будова дна в межах східноантарктичних морів виступає одним із головних критеріїв формування фацій та визначення фаціальної структури донних осадків. В ієрархії фаціальної структури донних осадків Південного океану виділяється комплекс фацій, які відносяться до антарктичної приконтинентальної мегафації та до пелагічної мегафації субантарктичного поясу кремененакопичення. Приконтинентальна область об’єднує в собі макрофації шельфу, континентального схилу, підніжжя континентального схилу та океанічної улоговини. В межах макрофацій виділено дев’ять мезофацій.

3. В межах височини Медінглей та прилеглої території Сомалійської улоговини повсюдно виявлені голоценові фації брунатних радіолярієво-діатомових алеврито-пелітових мулів та верхньоплейстоценові фації світло-сірих радіолярієво-діатомових мулів на понижених геоморфологічних поверхнях та брунатних форамініферо-радіолярієвих пелітових мулів на відносно підвищених геоморфологічних поверхнях. Доведено, що дієвим регулятивним фактором утворення фації світло-сірих радіолярієво-діатомових мулів виступили придонні та глибинні океанічні течії антарктичного походження.

4. Результати досліджень підтверджують наявність корелятивних взаємозв’язків між процесами осадконаколичення в межах Індійського та Південного океанів, внаслідок чого припускається, що екваторіальний пояс кремененакопичення частково утворився за рахунок перенесення осадків із субантарктичного поясу кремененакопичення. Встановлені нові підтвердження спорідненості та взаємовідносин факторів рельєфо- та осадкотворення цих регіонів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

1. Загальні риси геоморфологічної будови дна східноантарктичних морів (моря Лазарєва, Рісер-Ларсена та Космонавтів)//Геологічний журнал. - 1997. -№1-2. - С.165-170.

2. Спосіб визначення техногенного навантаження на рельєф освоєної території // Вісник Київського університету. Сер. геогр. - 1995.- Вип.41. - С.92-95 (у співавторстві з А.Г. Михайленко).

3. Адаптирование классических методик морской геоморфологии к среде Географических

информационных систем (ГИС) // Proc. Vol, of the VI-th International symposium on application of mathematical methods and computers in mining, geology and metallurgy. -Prague. - 1997. - P. 1-3 (y співавторстві з А.Г. Михайленко). ,. ; .

4. Проблемні ситуації в пізнанні седиментаційних обстановок океанічних басейнів // Актуальні проблеми екогеології України: 36. матеріалів. - К.: AT «Надра», 1997. - С.58-59 (у співавторстві з С.А.Морозом).

5. Особливості поширення органічної складової осадків в залежності від рельєфу дна в Індійському океані // Біостратиграфічні дослідження при пошуках корисних копалин України. - К.: ІГН НАНУ, 1996. - С.67 (у співавторстві з М.М. Іваніком).

6. Некоторые особенности формирования донных осадков восточной части Сомалийской котловины // Тез. докл. XII Междун. школы по морской геологии. - Том 1. - М.:Геос, 1997. -С. 19-20.

7. Спроба використання морфометричного аналізу для вирішення завдань оптимізації природокористування // Тез. доп. VII зєїзду Укр. геогр. товариства. - Київ. - 1995. - С.173-174 (у співавторстві з А. Г. Михайленко).

АНОТАЦІЇ

Іванік О.М. Геоморфологія та фаціальна структура донних осадків окремих сегментів Індійського та Південного океанів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук за спеціальністю 04.00.10 - геологія океанів і морів. - Інститут геологічних наук НАН України, Київ, 1998.

Дисертацію присвячено дослідженням геоморфологічної будови дна та фацій донних осадків північно-західної частини Індійського океану та східноантарктичних морів (моря Лазарева, Рісер-Ларсена та Космонавтів) Південного океану. В дисертації визначено регулятивні фактори рельєфотворення та осадконакопичення в межах зазначених регіонів. За допомогою комп’ютерної ГІС-технології вперше виділені та закартовані морфологічно-однорідні поверхні підводного рельєфу, побудовані карти морфологічної будови дна морів. На основі методики виділення та аналізу відмінкових ліній за проведеним геоморфологічним аналізом деталізовано відомості щодо морфології дна. Виділено макро-та мезофації донних осадків. Встановлено зв’язок між геоморфологічною будовою дна та поширенням фацій. Визначено седиментаційну та рельєфотвору роль придонних океанічних течій, обгрунтовується мотивація щодо часткового утворення екваторіального кременевого поясу за рахунок переносу осадків із приантарктичних регіонів Південного окену.

Ключові слова: геоморфологічна будова, фаціальна структура, морфологічно-однорідні поверхні, географічні інформаційні системи, седиментогенез, морфогенез.

Иваник Е.М. Геоморфология и фациальная структура донных осадков отдельных сегментов Индийского и Южного океанов,- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата геологических наук по специальности 04.00.10. - геология океанов и морей. - Институт геологических наук НАН Украины, Киев, 1998.

Диссертация посвящена исследованиям геоморфологического строения дна и фаций донных осадков северо-западной части Индийского океана и восточноантарктических морей (моря Лазарева, Рисер-Ларсена и Космонавтов) Южного океана. В диссертации определены регулятивные факторы рельефообразования и осадконакопления в пределах этих регионов. С помощью компьютерной ГИС-технологии впервые выделены и закартированы морфологически-однородные поверхности подводного рельефа, построены карты морфологического строения дна морей. На основе методики выделения и анализа отличительных линий по проведенному геоморфологическому анализу детализированы сведения по морфологии дна. Выделены макро- и мезофации донных осадков. Установлена взаимосвязь между геоморфологическим строением дна и распространением фаций. Определена седиментационная и рельефообразующая роль придонных океанических течений, обосновывается мотивация частичного образования экваториального кремнистого пояса Индийского океана за счет переноса осадков из приантарктических регионов Южного океана.

Ключевые слова: геоморфологическое строение, фациальная структура,

морфологически однородные поверхности, географические информационные системы, седиментогенез, морфогенез.

Ivanik О.М. Geomorphology and facies structure of bottom sediments of separate part of Indian and South Oceans. - Manuscript.

.. Thesis for candidate’s degree by speciality 04.00.10 - geology of oceans and seas. - The Institute of Geological Science of National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 1998.

Thesis is devoted to research of the sea bottom geomoiphological structure and facies of the bottom sediments of the northern-west part of Indian Ocean and Eastern Antarctic Seas (Lazarev, Riser-Larcen and Kosmonavtov seas). In the thesis the regulative factors of reliefformation and sedimentation in these regions are determined. Morphological-uniform surfaces are allocated and mapped, the maps of the sea bottom morfological structure are constructed with the using of GIS-technology. On the base of methods of allocation and analysis of distinctive lines and geomorphological analysis the information about the bottom morphology are worked out in detail. Macro- and mezofacies of bottom sediments are distinguished. Interrelation between geomorphological structure of the sea bottom and spreading of the facies is distinguished. Sedimentation and relief-formation role of deep currents is standed out, justification of partial formation of equatorial siliceous belt by taking from sediment transportation from Antarctic regions of Southern Ocean is revealed.

Key words: geomorphological structure, facies structure, morphological-uniform surfaces, Geographical Information Systems, morphogenesis, sedimentogenesis.