Бесплатный автореферат и диссертация по географии на тему

Физико-географическая обусловленность топонимии Волынской области.

ВАК РФ 11.00.01, Физическая география, геофизика и геохимия ландшафтов

Автореферат диссертации по теме "Физико-географическая обусловленность топонимии Волынской области."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ГЕОГРАФІЇ НАН УКРАЇНИ

р[3 ОД УДК 551.4:413.11

ВАСИЛЮК Людмила Леонідівна

ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ЗУМОВЛЕШСТЬ ТОПОНІМІЇ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Спеціальність 11.00.01 — фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук

Київ — 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Волинському державному університеті імені Лесі Українки.

Науковий керівник -Офіційні опоненти:

Провідна установа -

доктор географічних наук,

професор Мольчак Ярослав Олександрович.

доктор географічних наук, провідний науковий співробітник Пархомеико Галина Оресгівна,

Інститут географії НАНУ, старший науковий співробітник

кандидат географічних наук,

Ромацчук Сергій Павлович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент

Львівський національний

університет імені Івана Франка,

географічний факультет, кафедра фізичної географії.

Захист відбудеться “іО ” Укма&А 2000 р. о “___________” годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.163.02 Інституту географії НАН України за адресою: 01034, м. Київ-34, вул. Володимирська, 44.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту географії НАН України за адресою: 01034, N. Київ-34, вул. Володимирська, 44.

Автореферат розісланий “ /0" б* Сі м -р^.^2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат географічних наук

Передерій В.І.

Актуальність теми дослідження зумовлена широким застосуванням в географії даних топоніміки. У географічних назвах відбито реалії минулих епох, що дозволяє використовувати їх у якості “документів” під час географічних, історичних, лінгвістичних та інших досліджень. Однак отримання достовірної інформації забезпечується лише науково обгрунтованим поясненням кожної географічної назви. Топонімія Волинської області з-поміж усіх регіонів України вивчена чи не найменше і саме тому в краєзнавчій роботі з учнями та студентами використовуються, в основному, народні легенди та далекі від істини етимології, які потрапляють на сторінки газет та часописів. У той же час формування географічних назв відбувається під дією реально існуючих чинників, вивчення яких дозволяє з’ясувати важливі закономірності та регіональні особливості виникнення найменувань.

Особливу роль у назвотворенні відіграє природне середовище. Оскільки антропогенний вплив на природу став важливим фактором ландшафтогенезу, актуальним питанням ландшафтознавства є дослідження еволюції ПТК від початкового їх стану до сучасного. Топоніміка дозволяє здійснити глибокий екскурс до первинного стану природних ландшафтів, який людина застала на зорі освоєння території.

Значною мірою актуальність теми дослідження визначається сучасними процесами національного та культурного відродження України, підвищенням інтересу молоді до історичної минувшини свого краю, важливістю збереження й вивчення пам’яток матеріальної та духовної культури народу. Збереженню історично складних найменувань на географічних каргах світу приділяє увагу й ООН, при якій створено Групу по стандартизації географічних назв на національному та міждержавному рівнях.

Географічні назви України, поряд з їх лінгвістичним дослідженням, потребують значної уваги від географічних та історичних дисциплін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Використання топоніміки в науковій роботі географічного факультету ВДУ є новим напрямком досліджень, який виявляється в залученні студентів до збору місцевих географічних назв та народної географічної термінології, створенні топонімічних каталогів, матеріали, які використовуються в науковій та краєзнавчій роботі викладачів та студентів факультету. Це створює передумови для введення топоніміки до навчальних програм та читання спецкурсів і спецсемінарів.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є топоніми і топонімічні комплекси Волинської області, предметом дослідження — закономірності формування топонімічних систем Волині під впливом природного середовища.

Мета та завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є з’ясування фізико-географічних закономірностей формування топонімікону Волині, виділення природно-топонімічних районів та встановлення зв’язку географічних назв із різноманітними соціально-історичними, етнічними, географічними та іншими явищами.

Для досягнення цієї мети необхідним е вирішення таких завдань:

— розробка теоретичних та методичних основ географічного дослідження топонімії;

— виділення семантичних груп волинської топонімії;

— з’ясування ролі народної географічної термінології у формуванні топонімів Волинської області;

— встановлення на базі кількісних параметрів закономірностей розташування природно-топонімічних районів Волинської області;

— лінгво-географічний аналіз формантних особливостей топонімії Волині;

— виявлення трансформації географічних назв,

— опис та картування типових топонімічних явищ Волинської області.

Методи дослідження. На основі цілісно-системного методу дослідження

топонімія Волинської області розглядається як система, що сформувалася за історичний час у вигляді вербального відображення природного і соціального середовища життя людей. Для з’ясування генези багатьох назв особливо важливими є історичний та етимологічний методи дослідження. Метод формантного аналізу дозволяє з’ясувати історичну епоху та причини виникнення ряду найменувань. Регіональні відмінності топонімії виявляються за допомогою порівняльного та статистичного методів. Важливим у плані виділення фізико-географічних особливостей території є географічний метод у широкому розумінні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше топонімія Волинської області досліджується у географічному аспекті. Виходячи з потреб географічної науки аналізові піддаються не окремі назви, що могло б стати причиною помилкових висновків, а топонімічні комплекси, які складаються з десятків або сотень географічних найменувань, враховуються всі типи зв’язків, у яких перебуває кожна назва як складовий елемент природно-топонімічної системи.

За кількісним співвідношенням певних груп назв (пов’язаних із природним середовищем, іменами людей, давніми ремеслами і промислами, сільським господарством тощо) виділено природно-топонімічні райони Волинської області. Співвідношення назв у межах кожного району відображено в діаграмах.

З’ясовано виняткову роль народної географічної термінології у формуванні топонімів Поліської низовини, в той час як для Волинського височинного району такі назви не характерні. Це пов’язано із природними умовами Волинської області. Зв’язок народних географічних термінів з топонімією Волині подано у спеціальній таблиці.

Здійснено оцінку топонімічної інформативності архівних та літературних джерел Волині, в науковий обіг введено матеріали, які раніше не розглядалися.

Уперше складено картосхеми, які відображають головні топонімічні закономірності Волинської області.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Виявлені географічні закономірності топонімії Волині є науково обґрунтованими і підтверджуються у процесі порівняльного аналізу з іншими

з

слов’янськими регіонами, які мають подібні природні умови. Зокрема відантро-поиімна топонімія характерна для всіх українських регіонів суцільного землеробського освоєння, в той час як непридатні для землеробства землі (болота й ліси Українського Полісся, гірські райони Карпат тощо, які використовувалися для мисливства, рибальства, збиральництва, ведення скотарства та ін.) формували багату ландшафтну топонімію, що містить назви-орієнтири, назви-характе-ристики та ін. Відображення в топонімії давніх ремесел та промислів досліджується паралельно з архівними матеріалами ХУ-ХУНІ ст. та науковою історичною літературою. Всі наведені в дисертації етимології назв супроводжуються посиланнями на наукову літературу, архівні матеріали, словники, довідники.

Наукове зпачешш роботи. Виявлення географічних закономірностей топонімії дозволяє уникнути помилкових етимологій назв і тим самим оснащує фізичну географію важливими інформативними джерелами щодо колишніх природних умов: особливостей рельєфу, водних об’єктів, рослинного і тваринного світу минулих часів. Такі відомості важливі для уточнення сучасного фізико-географічного бачення природи.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження мають наукову цінність для ряду наук: географії, історії, археології, мовознавства та ін., оскільки можуть використовуватися для підтвердження: 1) етнічного складу населення в минулому; 2) міграційних процесів; 3) розташування соціальних груп населення; 4) місцезнаходження давніх кустарних підприємств; 5) відносного віку поселень; 6) ареалів поширення рослин та тварин у минулому; 7) колишнього водного режиму; 8) використання природних ресурсів людиною тощо.

Проаналізований фактичний матеріал становить певну цінність і для подальшого розв’язання актуальних ономастичних проблем, а також для порівняльно-історичного вивчення топонімії слов’янських країн. У комплексі з археологічними та історичними даними отримані результати допоможуть наочніше відтворити картину заселення Волині та прилеглих територій.

Регіональне дослідження географічних назв може розглядатися як один із фрагментів до цілісного опису топонімії України, проведення її топонімічного районування та створення зведених топонімічних мап.

Результати дослідження також можуть бути використані для створення топонімічного словника України, написанні посібників та підручників з топоніміки та географії.

Апробація дослідження. Основні аспекти та результати дослідження були оприлюднені у доповідях та повідомленнях на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Екологічна освіта і виховання: стан та перспективи” (Луцьк, 1996); Міжнародній науковій конференції “Наука і освіта” (Київ, 1997); Всеукраїнській науково-краєзнавчій конференції “Малиніцина у просторі і часі” (Малин, 1996); Міжнародній конференції “Суспільствознавчі науки та відро-

дження нації” (Луцьк, 1996); на історико-краєзнавчих конференціях “Минуле і сучасне Волині” (Ізяслав, 1994; Луцьк, 1998) та ін.

З досліджуваної проблеми опубліковано 14 наукових праць (науково-методичний посібник, статті, матеріали).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків (131 сторінка машинописного тексту, 20 рисунків, 3 таблиці, список літератури із 192 назв, 3 додатки, загальний обсяг

— 162 сторінки).

Розділі розкриває наукові засади географічних досліджень топонімії, завдання, джерела та методику топонімічних досліджень.

Розділ II присвячено регіональним особливостям топонімії Волинської області та природно-топонімічному районуванню.

Розділ III обгрунтовує закономірності формування географічних назв області під впливом природних та соціально-економічних явищ.

ОСНОВШ ПОЛОЖЕННЯ ТА РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ (предмет захисту і його обґрунтування)

1. Правильно пояснити семантику того чи іншого топоніма, з’ясувати причини його виникнення означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо. Ця особливість географічних назв використовується в історичних та географічних дослідженнях для реконструкції ландшафтів минулого, вивчення особливостей освоєння території, виявлення зниклих ареалів рослин та тварин і т.д. Але таку поглиблену інформацію можна отримати не шляхом монографічного вивчення окремих назв, а досліджуючи їх сукупність, сформовану під впливом конкретних географічних або історичних умов. Тому предметом вивчення топоніміки є перш за все топонімічний ландшафт, під яким розуміють закономірно складений на певній території комплекс назв річок, озер, форм рельєфу, поселень та ін. З огляду на це назви населених пунктів у нашій роботі розглядаються у тісному зв’язку з назвами навколишніх об’єктів, у яких нерідко містяться відповіді на поставлені запитання.

Вивчення топонімії як організованої системи має місце у працях ряду дослідників: Е.М.Мурзаєва, В.А.Жучкевича, А.В.Суперанської, Е.М.Поспєлова, Б.Ф.Лящука, Ю.О.Карпенка, Д.Г.Бучка, В.П.Шульгача та ін.

Дослідження топонімічного ландшафту не виключає вивчення окремо взятої назви, але вимагає врахування тих зв’язків, у яких перебуває кожна назва як складовий елемент природно-топонімічного комплексу. Найважливішими з них є: 1) зв’язок між географічними об’єктами та їх вербальним вираженням; 2) зв’язки між природними елементами всередині ПТК; 3) взаємозв’язки всередині топонімічного ландшафту (між апелятивами та антропонімами; між народною географічною термінологією та топонімією; між загальними та одиничними поняттями тощо); 4) взаємовплив топонімічних систем різних епох та ін.

Отже, топоніміка — це наукова дисципліна, яка поруч із вивченням власне географічних назв (топонімів), їх смислового значення, походження, функціонування, вивчає й природні та соціальні умови минулого, за яких вони виникли.

Усе частіше в географічній літературі ставиться питання про необхідність використання топонімічних даних у навчальній роботі з учнями та студентами. С.Д.Бабишин зазначав, що часто учні, які закінчили школу, знають, що Памір

— “Дах світу”, Америка — названа за іменем італійського мореплавця Амеріґо Веспучі, але коли запитати їх чому вершину Карпат названо Говерлою, як розшифрувати такі назви, як Україна, Галичина, Полісся, як пояснити походження назви обласного центру, вони виявляють цілковиту неспроможність.

2. Важливу інформацію для топонімічних досліджень містять давні описи територій, літописи, твори перших істориків та географів, картографічні матеріали тощо. Інформативними щодо волинської топонімії є історичні документи, які зберігаються у Державному Архіві Волинської області (ДАВО): списки містечок і сіл Волинської губернії за повітами (фонд міських управ), постанови повітових землевпорядних комісій: про вихід селян на хутори; про осушення боліт у Ковельському повіті (1908-1910); про будівництво доріг, мостів, шкіл тощо. Цінними у топонімічному плані є “Военно-топографическая карта Волынской губернии” (1855); Мара geologiczna Wolynia: Carte geologiczne de la Wolynie (Paryz, 1880); Археологическая карта Волынской губернии (за В.Б.Антоновичем) (М., 1900) та інші мапи, які зберігаються в залі картографії ЦНБ ІІАН України. Виданий Київською археографічною комісією “Архив Юго-Западной России” (К., 1859-1911), який складається з 8 частин (по декілька томів кожна) містить: акти про міста (частина 5); дані про заселення українських земель (частина 7); акти про економічне й політичне становище селян у XVI-XVIII ст. (частина 6) та ін. Однак, вилучені з архівних документів назви географічних об’єктів мають істотний недолік: особливості місцевої вимови нівелюються писемністю, перекладом на російську або польську мови тощо. Тому найефективнішим методом збору топонімії та місцевої природничої лексики виявився експедиційний, оскільки він дозволяє зафіксувати місцеву фонетичну форму топоніма, встановити його зв’язок із ландшафтними особливостями та місцевими діалектними словами, що використовуються на означення географічних явищ, сільськогосподарських угідь тощо. У зв’язку з цим при експедиційному зборі матеріалу фіксувалась і та частина лексики місцевого населення, яка стосується різноманітних природних та господарських об’єктів (народна географічна термінологія).

Другим важливим джерелом багатого топонімічного матеріалу Волині є фонди Полісько-Волинського народознавчого центру, особливо якщо врахувати, що оформлення топонімічних карток у каталогах здійснено із застосуванням транскрипції, яка відбиває місцеве фонетичне звучання назви та її наголос.

3. Археологічні дослідження свідчать, що заселення Волині відбувається у VI-VII ст. її.е. після звільнення території від готської навали (етнічно германська, вельбарська культура). З цього часу починається ранньосередньовічна істо-

рія східних слов’ян. Територія Волинської височини заселяється повільно, що пов’язано з землеробським використанням території. Орні ділянки закріплюються за окремими родовими колективами й формується патронімічна, пов’язана

з іменами зачинателів роду, топонімія. Топонімічний фон тут чисто слов’янський.

Зовсім в інших умовах відбувається становлення топонімії Поліської низовини. Дослідження вчених-лінгвістів виявляють тут острівний, або у формі окремих вкраплень, характер поширення іллірійських, кельтських, тюркських, фінських та інших топонімічних ареалів. Сюди заходять численні балтинізми, а також назви, які пов’язані з давньою лексикою північних народів: “тайбола”, “кукола”, “веретье”, “шать”, “кнея” та ін. Архаїчність цих топонімів дозволяє виділити давній, дослов’янський шар назв, який з часом доповнився багатою слов’янською апелятивною лексикою. Патронімічна топонімія для території Полісся не характерна.

У цілому на території Волині простежуються 3-4 топонімічні шари:

1. Дослов’янський СУ-УІІ ст. н.е.).

2. Ранньослов’янський (УІІ-Х ст. н.е.).

3. Давньоруський (Х-ХУ ст. н.е.).

4. Український (ХУ-XX ст. н.е.).

4. Кожна історична епоха вносить свої особливості в місцеву топонімію, які пов’язані з господарським використанням території, конкретними промислами та ремеслами, рослинним і тваринним світом, власними іменами людей, їх релігійними поглядами тощо.

У топонімічній літературі (С.Роспонд, О.Купчинський, О.Попов) утвердилася думка, що районами найдавнішого слов’янського заселення є ареали поширення патронімічних назв із суфіксом (формантом) -ичі. Наприклад: Микулнчі, Яковичі, Іваничі, Дорогиничі і т.ін. На думку цих дослідників, регіони, на яких відсутні назви на -ичі, є районами, де слов’яни з’явилися досить пізно (не раніше УІІІ-ІХ ст.). Однак незначна кількість назв із формантом -ичі у Волинському Поліссі пов’язана зовсім з іншими причинами. Не підлягає сумніву давнє слов’янське заселення басейну Прип’яті, оскільки ця територія входить до ареалу поширення найдавніших слов’янських племен, носіїв зарубинецької культури. Крім того, на території Прип’ятського Полісся було створено пам’ятку IX ст. “Велесову книгу”, яка нині є найдавнішим писемним скарбом України. Проте виявилося, що на заболочених теренах Полісся ніколи не виникали патронімічні назви з формантом -ичі, які б позначали земельні володіння родів. Це зумовлювалося природними умовами, які не сприяли розвиткові землеробства.

Про те, що назви на -ичі виникали не стільки в районах давнього слов’янського заселення, скільки в районах суцільного землеробського освоєння, говорить і той факт, що в лісостепових районах Волині топоніми з формантом -ичі з’являлись і в пізніші часи для позначення власності світських та духовних станів: Дідичі (дідич — поміщик, великий землевласник); Бискупичі (“бискуп” —

римсько-католицький єпископ); Поповичі, Черничі та ін. У той же час назви на -ичі відсутні й на деяких інших теренах давнього слов’янського заселення, де в силу природних умов був неможливим розвиток землеробства (гірські райони Карпат тощо).

Нанесення волинських назв з формантом -ичі на карту агрогрунтового районування області дозволило виявити тісний зв’язок розташування назв на -ичі з межами поширення певних типів грунтів та місцевостей Волині (рис. 1).

5. Географічне середовище мало настільки значний вплив на топонімічні процеси області, що спостерігається тісний зв’язок між розташуванням топонімічних та фізико-географічних районів. На території Волинської області сформувалися дві відособлені топонімічні системи: 1) Поліської низовини та 2) Волинської височини .

Між низовинними та височинними топонімічними комплексами Волині спостерігаються значні відмінності. Найхарактернішою особливістю волинського топонімікону є наростання у напрямку з півночі на південь питомої ваги назв, утворених від імен, прізвиськ або прізвищ людей (антропотопонімів): від 16% (Верхньоприп’ятська низовина) до 60% (Волинська височина). У зворотному напрямку зростає кількість топонімів, утворених від апелятивів (в основному народних географічних термінів): від 35% — на Волинській височині до 75% — на півночі Волинського Полісся.

За своїми природними особливостями Волинське Полісся — це рівнинна низовина, яка подекуди урізноманітнюється дещо піднятими місцевостями, горбами і грядами льодовикового, водно-льодовикового, еолового та денудаційного походження, окремими валунами, долинами тощо. Найнижчу його частину становить Верхньоприп’ятська низовина, де переважають заплавні й слабодре-новані терасові землі, зайняті переважно заболоченими луками, болотами і вогкими суборами. Середні висоти тут близько 155 м. У топонімії переважає народна географічна термінологія, пов’язана з різними типами лісів, боліт, а також підвищених над болотами частин суші (острів, груд, веретия, верх, грива тощо). Зустрічаються назви часів балто-слов’янської спільності.

Південніше — по лінії Любомль — Ковель — Маневичі простягається пасмо кінцевоморенних горбів та гряд, окремі висоти яких перевищують 200 м. Ця особливість рельєфу знайшла відображення в топонімії, збагативши її топоос-новами: “гора”, “гряда”, “кам’янка”, “кам’януха”, “перевал” тощо. Назви такого типу використовував свого часу П.А.Тутковський, відшукуючи місцезнаходження кам’яних відкладів, принесених колись льодовиком.

На півдні Волинського Полісся розташована Турійська денудаційна рівнина, середні висоти якої 190 м. Природні умови тут сприятливі для ведення сільського господарства. Сформований на цій території природно-топонімічний комплекс поєднує в собі риси топонімічних систем Полісся і Волинської височини, на межі яких він знаходиться.

Агрогрунтове районування заО.Мвановим [АВО, 17]

Дарново-підзолисті ґрунти легкого механічного складу

ПТШ - Шацький район І ‘У**/ *| - Любешівськнй район

ЬУ/Л ~ Манееицький район Дермоэо-карбонатні ґрунти

- Ковельський район [• ~ | - Стеланський район

Огидзолені ґрунти на лесових породах ИПІ[Щ “ Пуцькорівнвнський район

Рис. 1. Вплив землеробства на топонімію Волинської області.

ПОЛЬЩА

Рис. 2. Природно-топонімічні райони Волинської області.

Ландшафти Волинської височини характеризуються поширенням тут лесо-видних суглинків, які є материнською породою грунтів чорноземного типу, зовсім не властивого поліським ландшафтам. Таким чином, регіон має надзвичайно сприятливі для землеробства ґрунтово-кліматичні умови. Землеробське освоєння території впливало і на топонімічні процеси, закріплюючи за земельними ділянками імена їх власників.

6. З урахуванням природних та топонімічних особливостей території у Волинській області виділено такі природно-топонімічні райони (ПТР) (рис. 2):

1. Верхньоприп’ятський;

2. Любомльсько-Маневицікий;

3. Турійсько-Цуманський;

4. Волинський височинний.

У межах районів спостерігаються певні відмінності між окремими місцевостями, особливо між західною та східною частинами районів, але в цілому вони формувалися під дією одних і тих самих закономірностей, мають спільну історію становлення, відображають характерні природні та соціальні явища.

Всрхньонріш’итськиіі ГГГР охоплює Верхньоприп’ятську низовину, Шаць-кий карстово-озерний район та прилеглі до них заболочені території. Це дуже давній топонімічний комплекс, формування якого почалось, очевидно, ще у V-

VI ст. н.е. Район своєрідний з точки зору топоніміки і в цьому плані істотно відрізняється від решти території Волині. Головною його особливістю є переважно відапелятивна топонімія, пов’язана з водним режимом, рослинним і тваринним світом, рельєфом, промисловими та сільськогосподарськими об’єктами тощо. Антропотопоніми складають лише 15,8% ойконімів району — менше, ніж будь-де на Волині (рис. 3). Значна кількість назв населених пунктів району (близько 8%) поки що не отримала пояснення свого значення, але за їх формантами можна судити про давнє відапелятивне походження: Пульмо, Ворокомле, Нуйно, Шайно, Чевель, Ольбле, Тоболи, Шацьк, Нудиже та ін. Особливо багато етимологічно затемнених назв серед мікротопонімів (назв місцевих географічних об’єктів).

Ліобомльсько-Маневицькіш ІГГР займає центральну частину Волинського Полісся. Він простягається від р. Західний Буг на заході до р. Стир на сході. На півночі він межує із заболоченими теренами Верхньоприп’ятського ПТР, на півдні — з районом порівняно найкращого землеробського використання поліських земель — Турійсько-Цуманським ПТР (див. рис. 1). Однак цей район не є поступовою перехідною зоною від ландшафтної топонімії північного Полісся до характерної для землеробських регіонів відантропонімної топонімії. Він сам виступає яскравим топонімічним явищем. На його теренах сформувалася найко-лоритніша топонімія Волині, у якій поєднуються різноманітні семантичні групи назв: антропотопоніми (27%); назви, пов’язані з рослинним світом (15%); з водним режимом (11,2%); з рельєфом території (9,6%); з давніми ремеслами і промислами (9,3%); з типами поселень (8,6%); з тваринним світом (3,6%) та інші.

БІЛОРУСЬ

Назви, які походять від:

1 особових імен

2 рослинного світу

3 водного режиму

4 рельєфу місцевості

5 давніх ремесел та промислів

6 шляхів сполучення

7 типів поселень

8 тваринного світу

9 найменувань поселень

10 сільськогосподарських угідь

11 етимологічно неясні назви

Відсоток назв у топонімії регіону

В 1 мм — 1 % назв

Рис. 3. Регіональні особливості топонімії Волині.

Семантика багатьох місцевих топонімів пов’язана з міграцією населення, релігійно-культовими уявленнями, широким використанням народної географічної термінології, наявністю назв-омонімів, назв-символів, назв-орієнтирів тощо. Така розмаїтість топонімії району пов’язана з його геоморфологічною будовою та рельєфом, які зумовлюють формування своєрідного рослинного та тваринного світу, ґрунтів, господарського використання місцевостей людиною.

Турінсько-Цумапськші ГГТР простягається широкою смутою південніше Любомльсько-Маневицького кінцевоморенного пасма. На півдні змінюється ле-совим ландшафтом Волинської височини. Місцеві денудаційні рівнини є найціннішими земельними угіддями Волинського Полісся, а тому більш як 60% їхньої площі розорані й використовуються для вирощуванім сільськогосподарських культур. Висока землеробська освоєність цього району зумовила виникнення тут великої кількості назв, пов’язаних з іменами та прізвиськами людей, які складають тут 44% всієї топонімії району. В їх основах зустрічаються давні дохристиянські імена: Немир, Доман, Милюта, Семак, Осмак, Годовик, Соловей, Радослав тощо, які свідчать про давнє заселення цієї території слов’янами.

Волинський внсочіішііш ГГГР розташований на півдні Волинської області й займає західну та центральну частину лісостепового опілля. Формування сучасної топонімії тут відбувалося паралельно із процесом перетворення природних ландшафтів на сільськогосподарські угіддя. Давні ландшафтні назви поступово замінювалися іменами власників земельних ділянок, дворів, хуторів тощо. Антропотопоніми тут складають 57% топонімії району. Серед інших груп назв найчастіше зустрічаються найменування пов’язані з рослинним світом (10,6%);

з водними об’єктами (7,8%); з давніми поселеннями (6,7%); рельєфом (5,1%). Причому оротопоніми, як правило, пов’язані з від’ємними формами рельєфу, які виконували роль орієнтирів на височині: Коритниця, Долинка, Жолоби.

7. У процесі формування топонімії Волині простежується зв’язок географічних назв з характером рельєфу, рослинним світом території, водними об'єктами, тваринним світом, а також трудовою діяльністю людей, давніми шляхами сполучення, типами поселень (село, селище, городище, городок, воля та ін.) тощо. Зокрема з’ясувалось, що різноманітні форми рельєфу здавна слугували орієнтирами для місцевого населення, тому топонімія низовинних місцевостей Полісся містить велику кількість назв, пов’язаних з підвищеннями у рельєфі (Гірки, Ви-сочне, Верхи, Кам’яна Гора, Гряда та ін.).

Значне заболочення та заліснення поліських районів сприяло широкому використанню у топонімії народної ландшафтної термінології, яка використовувалася для позначення різних типів лісів та боліт (Дубина, Бір, Діброва, Ветли, Березник, Заболотгя, Залюття, Мшанець, Вікна тощо).

Часто топонімія фіксувала й окремі дерева, або їх групи, які були рідкісними для даної території і виділялися на загальному фоні. Як правило, ці екземпляри досьогодні не збереглися, але за допомогою географічних назв можна відтворити геоботанічну картину минулого. Зокрема, використовуючи найменування

пов’язані з буком (Ра§из віїуаііса Ь.) В.А.Жучкевич встановив ареал поширення цієї деревної породи у минулому, до якого входить і територія Волинської області. З реліктовими острівцями ялинових лісів на Волині пов'язані назви: Хвоя, Хвойна, Хвоїнове, Хвоїще І, Хвоїще II (Ратнівський район); Єлиця, Заїльниче (Камінь-Каширський). Значні вирубки лісів призвели до того, що у більшості випадків про діброви та гаї нагадують лише назви, а піщані смуги вздовж поліських річок закріпили за собою назву “борові тераси”, оскільки в минулому були вкриті сосновими борами.

Близько 11% назв населених пунктів Волині пов’язані з водними об’єктами. Значну групу серед них становлять, найменування, які походять від народних географічних термінів: вир, вікно, око, чорторий, полонь, ковбаня, плесо, куль-ча, лука, гало, руда (рудка), білиця, мутвиця, топище тощо. Народний термін “лука” (“вигин водного об’єкта”, “поворот річки”) покладено в основу найменування обласного центру Волинської області — м.Луцька. Кількість найменувань, пов’язаних із водними об’єктами зменшується у напрямку з півночі на південь: від 18,3% (Верхньоприп’ятський ПТР) до 7,3% (Волинський височин-ний ПТР).

Зоотопоніми складають усього 2,5% найменувань Волинської області, але вони несуть інформацію про зміни у тваринному світі, які спричинені, в основному господарською діяльністю людей. Багато урочищ та місцевостей Волині мають назву “Звіринець”. Ці найменування сягають часів Київської Русі, коли ними позначали території, де водилися різноманітні звірі для князівських полювань. Із полюванням на диких звірів пов’язані й топоніми: Медвежа Яма, Лови-ща, Перевісся, Вовковня та ін.

Господарська діяльність населення Волинського Полісся та Волинської височини здійснювались у різних природних умовах, що відобразилось у топоніміці. Вирощувати сільськогосподарські культури на Поліссі — означало вести постійну боротьбу із заболоченням. Поля влаштовувалися на клаптиках відносної суші, яка вкривалася рівчаками для відведення води — складною системою “загонів”. Топонімія Полісся як у дзеркалі відбиває характер землеробського використання кожної відвойованої в болота ділянки суші: Нивки, Крива Нива, Довга Нива, Десятина, Кривонивка, Ляди, Велике Поле, Ділянка тощо. Врожаї на піщаних поліських грунтах були дуже низькими. Хліба на Поліссі завжди не вистачало. Вижити допомагало рибальство та мисливство, а також збирання грибів, ягід тощо. Тому у поліській топонімії в основному відображаються природні особливості місцевості і зовсім зрідка — імена людей. На Волинській височині — навпаки: місцевості суцільного землеробського освоєння закріплювали за собою імена поселенців та землевласників. Ця особливість є основною фізико-географічною закономірністю формування топонімії Волинської області.

Розвиток у ХУІ-ХУІІІ ст. різноманітних промислів, пов’язаних із використанням деревини спричинив жахливу хвилю знищення лісу. Деревообробні підприємства зосереджувалися в основному на Поліссі, де лісові масиви ще вкри-

вали величезні території. Поліська деревина вивозилася на експорт, використовувалася для виробництва поташу, вугілля, смоли, дьогтю тощо. Ліс забезпечував паливом гути і рудні. Нині територія Волинського Полісся всіяна назвами, які відображають поширення тут давніх промислових підприємств: Буди, Будки, Гута, Стара Гута, Гута Лісівська, Гута Камінська, Майдан, Майдан Липненсь-кий, Тартак, Деражно тощо. Топоніми, що пов'язані з добуванням заліза з болотної руди становлять найчисленнішу групу серед назв цього типу: у словнику

О.Цинкаловського “Стара Волинь і Волинське Полісся” (Вінніпег, 1984-1986) нараховується понад 80 назв, в основі яких лежить “руда”, “рудня”.

Лише у поліській частині області зустрічаються топоніми, пов’язані з шляхами сполучення, влаштування яких вимагало прокладання мостів, гребель та гаток через численні річки та болота (Мощапиця, Мостище, Гребелька, Підгат-тя, Брідки та ін.). І все ж зв’язок між деякими поліськими селами міг здійснюватися лише за допомогою човнів, або взимку, коли замерзне болото. З цією особливістю пов’язані численні назви урочищ, боліт, сіножатей типу: Зимова Дорога, Зимник, Зимохов, Олексин Лід та ін.

Природна відокремленість Полісся забезпечила збереження тут найменувань, пов’язаних з найдавнішими релігійними віруваннями слов’ян: сс. Кортелі-си, Мукошин, х. Мокошин, оз. Стрибог і Стрибуж, численні Лисі Гори, о. Веле-совщина (р. Луг), Яреве болото тощо. Релігійно-культовий відтінок мають і численні Білі та Чорні озера Волинського Полісся, у назвах яких відлунює боротьба добрих та злих сил (Білобога і Чорнобога). Понад десять озер Волині носять назву “Святе”. На думку С.Вербича "святе" первісно означало “чисте”, “хороше” (пор. “свята правда”, “святе повітря”).

Міграції населення відбиті у топонімах: Угриничі, Голендри, Литвини, Жмудче, Дуліби та ін. Оскільки етнотопоніми виникають лише за межами проживання етносу, наявність на Волині двох населених пунктів із назвою Дуліби спростовує усталене уявлення про неї, як споконвічно дулібську територію.

Висповкії

1. Розроблена методика дослідження географічних назв, яка дозволяє з’ясувати умови формування топонімічних систем Волинської області та особливості відображення в назвах географічного середовища. Найефективнішими методами, які використовувалися під час дослідження, є: цілісно-системний, етимологічний, порівняльний, історичний, формантний, картографічний, географічний метод у широкому розумінні.

2. За семантикою топонімічних основ назв Волинської області виділено такі групи: 1) назви, що пов’язані з природними умовами місцевості; 2) похідні від соціально-економічних факторів (розташування кустарних підприємств, транспортних шляхів, типів поселень та ін.); 3) топоніми відантропонімного походження (пов’язані з іменами, прізвищами та прізвиськами людей); 4) етнотопоніми; 5) найменування релігійно-культового значення; 6) етимологічно неясні назви.

3. Назви, що походять від народних географічних термінів відображають колишні природні та соціально-економічні умови проживання людей. Вони характерні для топонімії Поліської низовини. Такі назви особливо важливі для реконструкції природних ландшафтів території.

4. Вплив географічного середовища на формування назв був настільки значним, що спостерігається тісний зв’язок між розташуванням топонімічних та фізико-географічних районів. Зокрема, топонімія заболочених теренів Поліської низовини, де в силу природних умов був неможливим розвиток землеробства, майже на 80% складається з найменувань, які не пов’язані з іменами та прізвищами людей. Це, в основному, відапелятивні назви, в яких відбито особливості рельєфу, водних об’єктів, рослинного і тваринного світу місцевості. Формування топонімії Волинської височини відбувалося паралельно з перетворенням природних ландшафтів на сільськогосподарські угіддя. Сприятливі грунтово-кліматичні умови регіону зумовили наявність тут районів суцільного землеробського освоєння. Це відбилось у топонімії, яка закріпила в назвах населених пунктів імена першопоселенців та власників полів. Відантропонімні назви складають тут 60% топонімікону. Пам’ять про природні об’єкти збереглась, в основному, в мікротопонімах типу: Грабина, Хвоїна, Діброва, які позначають нині поля, сінокоси тощо.

5. На території Волинської області виділено чотири природно-топонімічні райони: 1) Верхньоприп’ятський (низовинний); 2) Любомльсько-Маневицький (кінцево-моренний); 3) Турійсько-Цуманський (денудаційних рівнин); 4) Волинський височинний.

6. Кожний із природно-топонімічних районів Волинської області характеризується переважанням тих чи інших топонімічних формантів, аналіз яких є інформативним щодо епохи виникнення географічних назв та особливостей освоєння території.

7. Для отримання науково-обґрунтованої іп формації необхідним є врахування трансформації назв у процесі історичного використання та офіційних перейменувань XX ст. Для з’ясування географічних закономірностей топонімії використовуються лише історично складені народні назви.

8. Територіальні відмінності топонімії яскраво відображають топонімічні карти. Для уточнення сучасного фізико-географічного сприйняття природи значно інформативнішими можуть бути карти мікротопонімів, дослідження яких є невідкладною справою вітчизняної науки.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. ВасилюкЛ.Л. Топоніми Волині як джерело фізико-географічних досліджень: Наукове видання. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2000. — 32 с.

2. Василюк Л.Л. Народна географічна термінологія у топонімії Волинської області // Український географічний журнал. — 2000. — №1. — С.62-67.

3. Василюк Л.Л. Використання топоніміки в географічних дослідженнях /Україна та глобальні процеси: географічний вимір: 36. наук, праць. В 3 т. — Київ-Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин, держ. ун-гу ім. Лесі Українки, 2000.

— Т.1. — С.391-394.

4. Василюк Л.Л. П.А.Тутковський — дослідник народних географічних термінів / Українське Полісся: вчора, сьогодні, завтра: 36. наук, праць. — Луцьк, 1998. — С.28-29.

5. Василюк Л.Л. Трансформація географічних назв Волині / Філологічні студії. — Луцьк, 1999. — №2. — С.10-15.

6. Василюк Л.Л. До питання про виникнення назви “слов’яни” / Проблеми славістики: Тем. зб. наук, праць. —Вип. 2. — Луцьк, 1996. — С.26-31.

7. Василюк Л.Л. Роль топонімії в історнко-ландшафтних дослідженнях Волині /Інформаційний вісник Академії наук вищої школи України: 36. наук, праць. — Додаток до вип. №14 (липень-серпень). — Київ, 1997. — С.29-36.

8. Василюк Л.Л. Зміни ландшафтів Волині в XV-XX ст. (з використанням топонімічних даних) / Наукові записки аспірантів: 36. наук, праць. — Вип. 1. — Луцьк, 1997. — С.10-15.

9. Василюк Л.Л. Топонімічна спадщина П.А.Тутковського / Наукові записки аспірантів: 36. наук, праць. — Вип. 2. — Луцьк, 1997. — С.9-12.

10. Василюк Л.Л., ХаркоЮ. Подвиг в ім’я науки: КорзонюкМ.М. /Роде наш красний... (Волинь у долях краян і людських документах): Наукове видання. — Т.ІІІ. — Луцьк: Вежа, 1999. — С.453-474.

11. Василюк Л.Л. Топоніми Полісся про екологічні зміни ландшафтів краю /М-ли всеукраїн. наук.-практичної конференції “Екологічна освіта і виховання” (стан та перспективи). — Луцьк, 1996. — С. 162-163.

12. Василюк Л.Л. Творчі взаємини О.Цинкаловського та М.Корзонюка / Наука і освіта: 36. наук, праць. Кн. 1. — Київ, 1997 — С.142-143.

13. Василюк Л.Л. Олександр Цинкаловський і Волинь / М-ли IX наук, істо-рико-краєзнавчої міжнародної конференції. — Луцьк, 1998. — С.42.

14. Василюк Л.Л., Кудрик В.В. Природа Житомирського Полісся в географічних назвах / Малинщина у просторі і часі. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. — Малин, 1996. — С. 121-122.

Василюк Л.Л. Фізико-географічна зумовленість топонімії Волинської області. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.01. — фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів.

— Інститут географії НАН України, Київ, 2000.

У дисертації проводиться системний огляд топонімії Волинської області; іналізуються географічні та соціальні умови формування місцевих природно-

топонімічних комплексів. Це новий напрям дослідження, який дозволяє використовувати географічні назви в якості інформативного джерела щодо змін ландшафтів від їхнього первинного стану до сучасного, антропогенно зміненого. Виявлені географічні закономірності топонімії забезпечують правильне розкриття етимології багатьох волинських найменувань, що с внеском науки географії у справу збереження і вивчення пам’яток матеріальної та духовної культури українського народу.

Ключові слова: топонім, мікротопонім, апелятив, природно-топонімічний район, антропонім, семантична група назв, етимологія, народний географічний термін.

Василюк Л.Л. Физико-географическая обусловленность топонимии Волынской области. — Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата географических наук по специальности 11.00.01. — физическая география, геофизика и геохимия ландшафтов. — Институт географии НАН Украины, Киев, 2000.

В диссертации систематизируется топонимия Волынской области, анализируются географические и социальные условия формирования местных природно-топонимических комплексов. В работе развивается новое направление исследования, позволяющее использовать географические названия в качестве информационного источника об изменениях ландшафтов от их первичного состояния до нынешнего антропогенно преобразованного.

Выявленные географические закономерности топонимии обеспечивают правильную этимологизацию многих волынских названий, в чём заключается вклад науки географии в дело сохранения и изучения памятников материальной и духовной культуры украинского народа.

Ключевые слова: топоним, микротопоним, апеллятив, природно-топонимический район, антропоним, семантическая группа названий, этимология, народный географический термин.

Vasylyuk L.L. Physical-geographical conditionality of Volyn region toponymy — Manuscript.

Thesis for a Candidate degree of Geography by speciality 11.00.01 — Physical Geography, Geophysics and Geochemistry of landscapes -— Institute of Geography, Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

This dissertation is concerned with the reveal of geographical regularities of Volyn region toponymy on the base of analysis of social and natural conditions of local land-scape-toponymic system forming.

Geographical names formed in different historical periods hold notions about the time of their appearance and are valuable for reconstruction of landscapes of the past, for the defining of disappeared areas of plants and animals, the learning of particularities in settling and economic usage of territory by Man.

The formation of toponymy in Volyn region took place under the action of some geographical conformities. The link between the geographical names and natural conditions of the area is especially evident. The influence of geographical environment was so considerable that there is a close connection between disposition of topony-mical and physical and geographical regions.

Besides the toponymy of marshy lands of Volyn Polissya where the development of agriculture was impossible because of natural conditions contains about 80% of names which are not connected with names and surnames of people. They are generally appelatives which reflect relief, water, area, flora and fauna of the territory. It is caused by specific economic usage of the territory: its usage for hunting, fishing, breeding. Natural objects played the role of reference-points in the district and served as resources of raw materials.

The formation of toponymy on Volyn rise was happening because of natural landscapes in agricultural economy. Favourable soil and climate conditions of the region caused the existence of agricultural regions. It is reflected in toponymy which secured names of the first settled people and owners of fields. That’s why the toponymy with antroponymic character dominates here (60%). The memory about natural objects is left only in microtoponyms such as Grabyna, Hvoina, Dibrova which mark fields, haymaking etc. now.

Gathering and learning of geographical names are inalienable part of our native science, as they are important places of material and spiritual culture of the nation.

This is a new direction of researches which gives a possibility to use geographical names as an information source revealing changes in landscapes from their first status up to the modem one.

Key words: toponyrn, microtoponym, appellative, nature-toponymic region; an-throponym, semantic group names, etymology, folk geographical term.

Підп до друку 17.07.2000. Формат 60x90/16. Папір офсетний. Гарнітура Times. Зам. 186. Ум. друк, арк 1,0. Обл.-вид. арк. 1,0. Наклад 100 прим. Віддруковано у редакційно-видавничому відділі «Вежа» Волинського держуніверситету.

Адреса друкарні. 43025. м. Луцьк, просл. Волі, 13 Тел. (03322) 2-35-52. Факс (03322) 4-03-18.