Бесплатный автореферат и диссертация по географии на тему

Этапы развития речных долин бассейна Верхнего Прута

ВАК РФ 11.00.04, Геоморфология и эволюционная география

Автореферат диссертации по теме "Этапы развития речных долин бассейна Верхнего Прута"

‘ ' АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ГЕОГРАФІЇ

На правах рукопису

КЛАПЧУК Володимир Михайлович

УДК 551.77:551.434(282.247)

ЕТАПИ РОЗВИТКУ РІЧКОВИХ долин БАСЕЙНУ ВЕРХНЬОГО ПРУТУ

' Спеціальність 11.00.04 — Геоморфологія і еволюційна географія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата географічних наук

КИЇВ - 1904

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті географії АН України,

Науковий керівник —доктор геолого-мінералогічних наук, професор ВЕКЛИЧ Максим Федорович

Офіційні опоненти: доктор геолого-мінералогічних наук,

професор АДАМЕНКО Олег Максимович;

кандидат географічних наук, доцент СТЕЦЮК Володимир Васильович.

Провідна організація: кафедра геоморфології географічного

факультету Львівського університету ім. І. Франка, м. Львів.

Захист відбудеться « ^^ '» ^ 'г>і *1 199Ур о «____/~С~ »

годині да засіданні спеціалізованої вченої ради Д 016.02.02 Інституту географії АН України за адресою: 252003, Київ-3, вул. Воло-димирська, 44.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту географії АИ України, 252003, Київ, вул. Володимирська, 44.

Автореферат розісланий « с у ' /ґ 1_______199 ^р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради /р

кандидат географічних наук, /л /.

старший науковий співробітник Л'/б/ ПЕРЕДЕРІЙ В. І.

ч

ВСТУП.

Актуальність теми. Для раціонального використання природ-іх ресурсів важливе значення мають дослідження по палеогео-афічному обгрунтуванню регіонального природокористування, :і направлені на створення цілісного і всебічного уявлення про вню природу регіону. Складовою частиною палеогеографічної юлонки Землі була гідромережа, реконструкція якої необхідна 'И детальних палеогеографічних дослідженнях. Особливо акту-іьшіми ці дослідження є в гірських регіонах, де діяльність рік є жливнм фактором формування рельєфу. На основі зібраних ма-ріалів можна реконструювати умови формування і розвитку па-огідромережі (утворення первинних річкових долин, терасового' мплексу), фактори і умови утворення терасових відкладів, де-лізувати або встановити етапи розвитку давньої природи регі-у, відтворити умови, причини та характер річкових перехоплень, тановлення цих основних закономірностей.дасть можливість роз-ірнтн уявлення про'розвиток річкових долин Українських Карпат інших гірських регіонів.

Районом для проведення досліджень вибрано долину верхньо-Пруту до гирла р. Пістннка (поблизу м. Коломия) як одну з »більш характерних для північно-східного схилу Українських ірпат. Основні вікові межі реконструкцій охоплюють пліоцен, ейстоцен і голоцен.

Головною метою проведених досліджень були палеогеографіч-реконструкції, зокрема, вияснення умов виникнення, формуван-і розвитку річкових долин і процесів, які відбувались в них. ія досягнення цього необхідно було вирішити наступні завдання:

1) розробити методику реконструкції річкових долин, яка визналась підбором (виходячи з специфічності досліджуваного ’єкту) найприйнятніших методів, поряд з використанням оригі-льних методів досліджень;

2) вивчити особливості проявів загальних закономірностей леогеографічної етапності (відображені, зокрема, стратиграфіч-ми схемами МСК і УРМС-К) в регіональних та локальних умок; ,

3) вивчити палеогеографічні пам’ятники (зокрема, річкові тези та терасові відклади) та індикатори комплексом методів:

геоморфологічним, палеогеоморфологічним, палеогеологічним, : леопедологічним, палеокліматичним, палеоландшафтним, зага. ностратиграфічним та комплексним палеогеографічним;

4) вивчити взаємозв’язок між різними сторонами долинне рельєфу;

5) аналіз і опрацювання результатів досліджень палсогеог] фічних пам’ятників та індикаторів долини верхнього Пруту;

6) виділення етапів розвитку природи та, зокрема, річко; долини в пліоцені, плейстоцені і їх характеристика;

7) вивчити закономірності розвитку давньої природи регіо

Наукова новизна і положення, що захищаються. Вперше виї нані детальні палеогеографічні реконструкції умов зароджен: формування та розвитку річкових долин району досліджень, історії розвитку долини верхнього Пруту виділено 18 пліоцєное та 16 плейстоценові« етапів. Встановлено, що терасовий компле долини р. Прут складається з 17 надзаплавних терас (у прш першого порядку — 12), двох рівнів заплави, визначено їх па| метри. Описано та розчленовано розрізи терасових відкладів, ск. дено зведені розрізи субаеральної та субаквальної фацій. Вс новлено час, умови і причини трьох річкових перехоплень у , лині р. Прут. Встановлено інтенсивність врізу (см/тис. років) теплі і холодні етапи. Доповнено геоморфологічну карту доли верхнього Пруту (масштаб 1:100000).

Практична цінність і впровадження роботи. Проведення і леогеографічних досліджень річкових долин сприяє детальнішо і комплексному відтворенню палеогеографічних умов розвт регіону. Виконані палеогеографічні реконструкції можуть б) використані при регіональному прогнозуванні інженерно- та г рогеологічних властивостей пліоценових і плейстоцеиових відк^ дів для потреб будівництва, меліорації, пошуків нерудних кор; них копалин, при геологічній та інженерно-геологічній зйомк. для розробки регіональної стратиграфічної схеми пліоцену і плі стоцену. Матеріали дисертації включені в наукові звіти Кари: ського національного парку. Дослідження по темі дисертації і конувались згідно з планами відділу теоретичної палеогеограї ІГ АН України на 1988—1992 р. р.

Публікації і апробація роботи. По темі дисертації опублії вано 9 наукових робіт, 5 здано до друку. Матеріали досліджс доповідались на конференціях: «Проблеми гірського природої ристування» (Барнаул, 1989), «Сучасні географічні проблеми З раїнської PCP» (Київ, 1990), «Національні парки, їх багатофуі ціональне значення і проблеми охорони природи» (Яремча, 199 «Система ведення лісового господарства в гірських умовах Ю пат» (Івано-Франківськ, 1990), «Четвертинний період: методп ді ліджень, стратиграфія і екологія (Таллінн, 1990).

Фактичний матеріал. В основу роботи покладені результати іьовнх та аналітичних досліджень автора протягом 1988—1992 сів. Під час польових досліджень складено 4 поперечники доній верхнього Пруту, 20 гіпсометричних поперечних профілів, ви-іено 17 надзаплавних терас та 2 рівні заплави, вивчено та розжовано понад 50 розрізів верхньокайнозойських відкладів. Знай-т понад 700 палеонтологічних знахідок допліоценового часу, шачено 10 видів риб, 3 види птахів, 5 видів ссавців, виявлено 5 міх видів викопних слідів птахів.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, 3 розді-, висновків, бібліографії, що включає 256 найменувань. Ос-ший текст роботи складає 151 сторінку (загальний об’єм — З сторінок), ілюструється 100 рисунками, 8 таблицями, 5 до-ікамп.

Автор висловлює щиру вдячність за допомогу в роботі нашому керівнику,- доктору геолого-мінералогічішх наук, про-;ору М. Ф. Векличу. Автор вдячний за консультації і цінні ноги доктору геолого-мінералогічних наук, професору О. М. Ада-іку, докторам географічних наук, професорам М. О. Куниці, П. Міллеру, доктору географічних наук В. П. Палієнко, кандн-гу геолого-мінералогічних наук В. М. Нагірному, кандидатам графічних наук А. С. Івченку, Н. П. Герасименко, В. І. Пере->ій, іншим співробітникам відділу теоретичної палеогеографії ІГ

і України та наукового відділу Карпатського національного >ку. _ м-'-г-.

ЗМІСТ РОБОТИ ‘ '

У вступі обгрунтована актуальність, визначені мета, завдання б’єкт дослідження, наукова новизна і практична цінність, сформований предмет захисту.

В І РОЗДІЛІ наводиться загальна характеристика сучасної при-Ш, де значна увага приділяється геоморфологічному опису ба-ну верхнього Пруту та гідрографії, огляд літератури по гео-зфології, палеогеографії і геологічній будові району, розглянься історія розчленування верхньокайнозойських грунтових змацій та методика досліджень.

РОЗДІЛ 2.

РАСОВІ КОМПЛЕКСИ ДОЛИНИ ВЕРХНЬОГО ПРУТУ

Долина верхнього Пруту розташована в гірській та передгір-частинах Українських Карпат. Кожна з цих частин має свої бливості. Для долини характерні звуження та розширення, де асовий комплекс, відповідно, неповний і повний, різні похили ла, неоднакова відносна висота терас тощо. Для повнішого чення терасового комплексу долини верхнього Пруту було виб-ю 4 поперечники, кожен з яких складається з декількох гео-

лого-геоморфологічних профілів. На поперечниках встановлю! лись параметри (Н,м — відносна висота та Д, м — ширина и: іцадки тераси) терас (табл. 1), вивчались терасові відклади той

Таблиця

Терасовий комплекс долини верхнього Пруту.

о Гірська Передгірна ІІра-долшп Долина перхпьс

03 а частина частіша Пруту Пруту

о> Ь Н', м | Д, м Н, м / Д, М ' Н, м Д,м Н, м | Д.м

н.з 0,6 15 0,7 • 27 0,7 19,‘

в.з 2,7 18 2,4 74 — 2,6 41,(

І 5,8 92 5,5 39 — 5,7 68,1

II 11,2 65 10,0 80 — — 10,6 72,(

III 21,1 164 15,9 193 — 18,4 178,1

IV 26,8 117 20,0 246 — — 23,4 176,(

V 37,4 105 24,6 478 — — 32,0 260,:

VI 48,2 68 33,2 889 — — 43,2 341,1

VII 61,3 105 46,0 1215 — — 55,7 508,г

VIII 82,4 63 67,8 1523 — — 76,1 688;

IX 100,4 64 85,2 1064 — — 94,9 427/

X 121,6 136 99,2 408 — — 114,9 217.'

XI 137,0 80 11 6,5 450 — — 131,1 186.(

хн 162,1 93 125,5 447 — — 146,4 244.’

XIII 176,0 49 140,5 461 163 1 200 X

XIV 209,0 54 158,0 133 187,2 88,(

XV 267,4 104 184,3 115 223,4 109,!

XVI 305,0 79 219,4 151 250,5 125,(

XVII 329,3 79 298,0 157 313,6 118,(

Поперечник Микуличин — Яремча. Це — типове середпь гір’я, північно-східні схили Горган. Тут можна виділити дві діля ки, перша з яких — широка терасована долина (с. Мпкулнчн м. Яремча) і друга — вузька, У-подібна, в деяких місцях каньіі ноподібна, де зустрічаються тільки високі тераси (урочище Дри ка; м. Яремча). Глибина розчленування досягає 400—500 м, пр чому зменшується в сторону виходу з гір. Похил русла досить зна ний і складає тут ЗО—40 м/км при середньому похилі па попере нику 15—20 м/км.

Ширина поперечника 10 км. На 8 профілях загалом впявлеї 17 надзаплавних терас та два рівні заплави (Див. табл. 1), он: сано та розчленовано 18 розрізів верхньокайнозойських відкладі

Поперечник Делятин — Ланчин. При виході з гір р. Прут околицях с. Добротів утворює широку асиметричну долину. Т} чітко простежується 12 надзаплавних терас, які, в порівнянні гірською ділянкою долини, є широкими, вирівняними, З ВІДІІОСР потужними субаеральннмн відкладами. По обидвох берегах

ісці прориву «добротівських воріт» зустрічаються VII—XII надза-лавні тераси, а на правому широко представлений і комплекс низких терас. На відомому у науці «рівні Лоєвої» виявлено IX—XII їрасп. У верхній ділянці цього поперечника (смт. Делятпи) від-злужується пра-долина Пруту. Русло ріки, особливо в місці про-иву, порожисте, похили русла складають 5-10 м/км, а нижче с. .обротів — 2-4 м/км. Глибина ерозійного розчленування складає 30—250 м (в околицях смт. Дслятин — 300-450 м). Поперечник ¡¡брано па ділянці, що є перехідною зоною між гірського і рівнішаю частинами долини р. Прут та місцем, де протікав пра-Прут.

На поперечнику Делятин — Лапчин шириною 15 км складено поперечні гіпсометричні профілі і виявлено 12 надзаплавних те-ас та 2 рівні заплави (див. табл. 1), описано і розчленовано 12 ззрізів терасових відкладів.

Поперечник Саджавка — Коломия. В цьому поперечнику донна є типовою асиметричного, правий берег крутий, а лівий — тірокий, пологий з повним комплексом терас. Поперечник скла-ається з 3 профілів і має ширину понад 15 км. Русло Пруту очинає меандрувати, зустрічаються стариці, рукави тощо. На ьому проміжку р. Прут приймає одну праву та п’ять лівих при-

ж. Долина широка— до 20 км. На цьому поперечнику виявлено

2 надзаплавних терас та два рівні заплави, описано і розчлено-зно 12 розрізів верхньокайнозойських відкладів.

Пр а-долина Пруту. Вона чітко простежується в рельєфі між аселеннми пунктами Делятин — Чорні Ослави —. Стопчатів — оломия. Найпоннженіші ділянки цієї долини знаходяться на аб-ілютних висотах 250—450 м, довжина долшш понад 50 км. Прос-•ігається вона вздовж Передкарпатського розлому.

В околицях с. Ч. Ослави простежується безстічна ділянка, від кої в напрямку м. Коломия протікає р. Лючка, в протилежному апрямі (с. Б. Ослави) — р. Ослава. Ця місцевість піднята над услом р. Прут в смт. Ланчпи па 150 м. Поверхня вкрита валуна-и та галькою, розорана, похил її в бік м. Коломия складає 2-5°. [я поверхня є днищем пра-Пруту.

В пра-долині складено 4 гіпсометричні профілі, на яких виплело XIII—XVII надзаплавні тераси пра-Пруту. На всіх тера-звих рівнях описано верхньокайнозойські відклади, встановлено і вік. Морфометричиі показники терас наведені в таблиці 1.

Терасовий комплекс приток Пруту. З обстежених долин при-ок р. Прут особлива увага зверталась на ріки, що протікають в ра-долппі (Ослава, Лючка, Молодятннка). В долині р. Лючка'ви-влено 12 надзаплавних терас, які повсюди, або фрагментарно,зу-трічаються на обндвох берегах. Дані про терасовий комплекс прн-ок Пруту наведено в таблиці 2.

Терасовий комплекс приток р. Прут.

Е2 О СС ft QJ н р. Ослава Р Лючка Р. Молодятинка І Середній показник м j Д, НІ

с Н Б Ослава с. Ч. Ославя L с._ Яблунів 1 Д, м с. Стопчатів _с. Н Молодятин 1

м 1 Д. м Н, м 1 Д, м 1 Н, і\ н, м 1 Д, м М 1 Д, м j Н

н.з. 0,7 52 — — — — — — — — 0,7 . 52

в.з. 2,5 20 2,3 25 — — — — — — 2,4 23

І 6,5 24 8,5 60 6,5 200 — — 4,5 210 5.5 145

II 9,5 ЗО 14,5 55 12,5 190 — — 13,0 220 12,5 125

III 17,5 218 24,0 535 20,0 190 19,0 ПО 27,0 310 21,5 272

)iv 26,5 675 35,5 570 — — 27,0 180 41,0 200 32,5 406

V ! 32,5 ЗО 34,5 90 33,5 60

VI 41,5 135 42,5 185 42,0 160

VII — — 53,0 50 53,0 50

VIII — — 67,5 115 67,5 115

IX 76,5 65 76,0 50 76,2 57

X 85,0 60 88,5 330 86.7 195

XI 103,0 280 99,5 110 101,2 195

XII 110,5 535 110 250 ■ 110,2 392

Геоструктурні риси формування річкової долини Пруту. Піс-і замикання Карпатської флішової геосинкліналі з настанням інтннентального режиму земна кора в районі Карпат все іцс збе-:гла головну властивість геосинклінальної області — високу мо-льність. Коливальні і складчасті рухи проявлялись неоднаково на зних структурах. Це наклало відбиток на розвиток поверхонь ірівнювання, інтенсивність річкових врізів, перебудову гідро-;режі, зміни в поздовжньому профілі русла тощо.

На північно-східному схилі Українських Карпат багатьма дос-дниками виділено Бескидську і Підбескпдську денудаційні по-рхні, а в Передкарпатті — денудаційно-акумулятивні поверхні вня Красної і Лоєвої. Автором на останньому виділено декілька расових рівнів.

Фактичний матеріал дав можливість припустити, що в околи-іх смт. Ворохта в пра-Прут впадали р. Чорна Тиса і р. Чорний ;ремош, які в любимівсько-оскольський час (в період формуван-! XIV надзаплавної тераси р. Прут) були перехоплені, відповідно, Огебний та лівою притокою р. Білий Черемош, і відокремились д пра-Пруту.

В севастопольсько-айдарський час р. Прут, яка протікала по ції Делятин — Ч. Ослави — Стопчатів — Коломия, прорвала їобротівські ворота» і понесла свої води від Делятнна в напрям' Добротова, Ланчина, Саджавки, де з’єдналась з р. Бистриця адвірнянська.

В ярківсько-кизнл’ярський час р. Бистриця Надвірнянська (до то ліва притока Пруту), внаслідок опускання Станіславської юговини, відокремилась від Пруту і змінила напрям течії на внічно-східний, в бік р. Дністер. Напрям течії р. Прут залишався »переднім. Побудовано поздовжній профіль р, Прут від витоку > м. Коломия, де чітко виділяються три опуклі (кремінцівська, фянська, ланчинська) та п’ять ввігнутих (ворохтянська, мику-ічпнська, яремчаиська, делятинська, коломийська) деформацій, ля перших характерні звуження долини, для других — широкі расовані долини, дещо нижчі висоти терас. Ворохтянська, де-пгинська та коломийська деформації, крім цього, відображають чкові перехоплення.

За графіком інтенсивності врізу (см/тнс. років) видно, що ікспмальним (15—25 см/тнс. років) ерозійний вріз був у піз-.ому плейстоцені. Простежено також чергування посилення та іслаблення ерозійного врізу р. Прут в корінні породи (після зкого зростання інтенсивності врізу наступає деяке послаблен-[, а пізніше — мінімум). В ранньому та середньому плейстоцені іказнпкп інтенсивності врізу дещо вирівнюються, що видно і по гальному рисунку розташування терас.

Зведений розріз пліоцен-плейстоценових відкладів терасовог комплексу р. Прут. Повних безперервних розрізів субасральио товщі верхнього кайнозою у верхній частині р. Прут не знайдене навіть плейстоценоБОЇ товщі, найбільша кількість стратиграфіч них горизонтів якої відома лише в розрізі VII! (шнрокинсько-прн азовської) в смт. Делятнн та IX (крижанівсько-іллічівської) в с Саджавка надзаплавних терас. Тому описаний розріз є зведеним відклади субаквальної товщі терасового комплексу долини верх нього Пруту зустрічаються у всіх, без винятку, стратиграфіч них горизонтах пліоцену і плейстоцену. .

РОЗДІЛ 3.

ІСТОРІЯ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ДОЛИНИ ВЕРХНЬОГО ПРУТУ.

Доиліоценова історія розвитку території. Зародження Карпат ської геосинкліналі відбулось на межі юри та ранньої крейди. Гео синклінальний флішовий (крейда — палеоген) та орогенний (міо пен) етапи вміщують декілька окремих етапів менших таксонів Знайдені автором налеоіхтіознахідки з кіння палеогену дали мож лнвість встановити, що водний басейн був глибоководним цапів замкнутим з нормальною солоністю, клімат помірно-теплий серед земноморськнй, причиною загибелі риб були катастрофічні штор ми.

Орогенний етап розвитку Карпат відбувався протягом чо трьох стадій. Остання, четверта стадія продовжується до цьогс часу. У відкладах добротівської світи було знайдено відбитки слідів птахів (кулик-горобець, сивка, чорний лелека) та ссавців (дикий очеретяний кіт, рись, джейран, анхітерія, сайгак, архар, мун-тажка), а також сліди дощових капель, лінійні знаки брижі тощо Новими у науці є викопні сліди морського голубка, кроншнепа-малюка, стрепета, шилодзьобки, ходуличника, що також знайдені та описані автором.. Досліджувана територія в міоцені була берегом мілководного басейну з багатою трав’яною рослинністю та чагарниками. Гідрогліфи вказують на зміну пануючих вітрів з північно-західних па північно-східні. Рослинність Прикарпаття того часу була типовою тургайською з переважанням мезофільпих порід помірно-теплого і субтропічного клімату прн значній участі елементів полтавської флори (Мчсдлішвілі, 1956; Шварьова, 1969, 1977, 1983; Віспьовський, 1896).

Пліоцен. До недавнього часу субаеральпі пліоценові відклади долини верхнього Пруту розглядались як нерозчлеиовапі верстви бурих, червоно-бурих та вишнево-бурих глин. Проведені автором дослідження дозволили встановити складну історію розвитку ири-

ЗДИ в пліоцені з досить різкою зміною, з однієї сторони, теплих, з зугої, — можливо, помірно холодних або холодних етапів. _В плющовій товщі району досліджень встановлено 18 горизонтів, про;, три нижніх є досить проблематичними і вимагають додатково) вивчення.

Ранній пліоцен. В цей час досліджуваний регіон являв собою, ¡евндно, слаборозчленоване ннзькогір’я з похилом в сторону пе-;дгір’їв. Ранньопліоценові річкові долини неглибоко (30-50 м) і зенть повільно (5-15 см/тнс. років) врізались в давніші відклади, еандрували і утворювали досить широкі долини. Проте, тера-зві відклади збереглись фрагментарно і досить малопотужні, що <азуе па їх пізніший, розмив притоками р. Прут та нерусловим током.

Переважали трав’янисті рослини. Ріка Пруг протікала на від-осни.х висотах 300 м, утворюючи свою долину на виниклому на ій ділянці суходолу середньогірному плато. Пізніше переважали крнтонасінні види дерев. Це був час формування XVII надзаплав-зї тераси р. Прут (залишки знайдено на обидвох берегах донни), тобто, час зародження долинної системи на північно-схід-зму макросхилі Українських Карпат. Долина ріки досягла 15 км іириіш, меандрувала, ріка була повноводнішою, ніж на сучасному гапі. “

Знаменськин етап відзначається теплими, помірно-зволоженими ліматичинмн умовами, а у бельбецькому — помірними з перева-аиням трав’яної рослинності (переважання степових ландшаф-¡в). В цей час була сформована XVI надзаплавна тераса р. Прут, злитки якої збереглись на висотах 220—320 м над сучасним русом. Похил русла становив 12 м/км, тобто, близький до сучасного, іка продовжувал меандруватн, розмиваючи борти долини. Тера-зві відклади пізніше були розмиті і 'збереглись фрагментарно, розійиий вріз ріки призвів до того, що в загальному рельєфі по-али виділятись окремі вершини (останці).

Відклади ¡Банківського етапу формувались у субтропічних умо-ах із змінно-вологим кліматом, переважали шнроколистяно-хвой-і ліси. Бідні відклади салгірського часу вказують на їх формуван-я в помірних (можливо, помірно-холодних) умовах з переважан-ям перигляціальннх ландшафтів. Сформована в цей час XV над-аплавна тераса збереглась як вище м. Яремча, так і в пра-долині. Іолина ріки була широкою (понад 10 км в горах), ріка меандру-ала, особливо, в околицях с. Микуличин, смт. Дєлятин. Ріка врі-алась в корінні породи з інтенсивністю 10 см/тис. років; тераса береглась на висотах 160—280 м над сучасним руслом Пруту, по-пл становив 12,4 м/км. В верхів’ях р. Чорна Тиса і на верховин-ькій ділянці р. Чорний Черемош намітились перехоплення,

Викопні грунти, їх механічний склад, вміст оксидів заліза марганцю любимівського етапу вказують на їх формування в ум вах вологої лісової зони, близької за кліматом до субтропічної, оскольський час клімат характеризувався переважанням трав’ ннстнх ландшафтів пернгляціальної зони. Утворена в цей час т раса збереглась на відносних висотах 140—220 м; напрям рус„ залишався попереднім, майже повністю були зруйновані він тераси. В цей час (Формування XIV надзаплавної тераси) відбуло перехоплення рік Ч. Черемош і Ч. Тиса, внаслідок чого вони від кремились від Пруту.

Середній пліоцен. Загальні риси рельєфу залишались попере пімп. Внаслідок відокремлення рік Ч. Черемош і Ч. Тиса, р. Пр стала менш повноводною і тому загальний профіль терасових рі пів впположений, вріз ріки незначний, долина звужується тощо, теплі стлпн клімат був близьким до субтропічного, а'в холоді

— помірно-холодним. ' '

Середній пліоцен охоплює 6 етанів розвитку природи.

В севастопольський час формувались, очевидно, потужні гру тові верстви, які пізніше були розмиті, або змиті повністю. Че воноколірні оглинені і озалізнені грунти із слідами низхідної мі рації оксидів заліза і марганцю свідчать про субтропічні воло лісові умови їх утворення. Палсоландшафтн були лісостеповими переважанням хвойно-широколистяних лісів. Властивості відкл дів айдарського етапу свідчать про помірно-холодні слабозвол жспі умови. В ці етапи р. Прут формувала вужчу долину, мсаі дрування посилилось при виході з гір. В околицях смт. Делятп поворот русла на північний схід призвів до прориву «добротівс ких воріт». Після цього р. Прут в околицях с.с. Саджавка і Лаі чин з’єднався з р. Бистриця Надвірняпська, залишивши по паї рямку Делятпп — Ч. Ославн — Стопчатів — Коломия пра-долин іцо пізніше була успадкована р.р. Ослава і Лючка. Вріз ріки склг 24 м, похил русла перевищував 10 м/км.

Червонувато-бурі важкосуглішисті, злегка оглеєні грунти великого кількістю утворень аморфного заліза і марганцю яркії ського часу свідчать про теплі і вологі (помірно вологі) умови і формування. Очевидно, клімат мав перехідний характер від су< тропічного до помірного. Відсутність органіки в алювіальнії відкладах кнзил’ярського часу вказують на помірно-холодні кл матичні умови з степовими палеоландшафтамн. Річкова долин значно звузилась (5—6 км в горах, 10—15 — в передгір’ях). Вр становив 17 м, похил русла — 10 м/км. Більшість бистрицькн меандр були прорізані повноводнішим Прутом.

Червонувато-коричневі грунти богданівського етапу, їх оглі неність, сліди оксидів заліза і марганцю свідчать про формуванн їх в теплих, вологих лісових умовах. У сіверський етап кліматпчі

умови були помірними з незначними змінами в ту чи іншу сторону, рослинність степова. В цеп час р. Бистриця Надвірнянська, внаслідок опускання Стаиіславської улоговини, потекла на північний схід до р. Дністер. Це привело до розмиву лівобережних Х-ХІІ надзаплавних терас р. Прут па ділянці Ланчнн — Коломия. Значних змін в плані симетричності, геоморфологічних процесів, гідрологічних умов не відбулось. Сформована XI тераса збереглись на висотах 130 м над сучасним руслом і зустрічається фрагментарно. Похил русла нижче с. Мнкуличнн становив 9 м/км.

Пізній пліоцен. Долина верхнього Пруту мала иизькогірно-рівпшшип характер (вище смт. Ворохга — гірська ріка з У-подіб-!юю долиною, значним похилом русла — 30-50 м/км, а нижче с. Микуличіш — ріка з досить широкою терасованою долиною, похил русла меншин від сучасного — 0-9 м/км). Пізньопліонснові тераси добре збереглись і чітко виражені в рельєфі. Вододіли чітко виражені в рельєфі на відносних висотах 100—300 м. Терасові відклади сильно змиті. В теплі етапи клімат був перехідним від помірного до субтропічного, а в холодні — помірно холодним.

Потужніше і інтенсивніше грунтотворсния відбувалось в берегівському етапі. Переважають корпчіповато-червоні та темно-сірі з вишневим відтінком грунти. Деяка злитість, оглсенпя, наявність карбонатів в нижній частині перших дозволяє прирівняти їх до лучно-коричневих. Друга різновидність має ознаки лучних грунтів, гумусовапа, з оскольчастою структурою. Таким чином, долина верхнього Пруту в берегівський етап знаходилась в перехідній ?опі від змінно-вологих лісів до лісостепу, з перехідним від субтропічного до помірного кліматом. Наявність в березаиському горизонті лссів та лесовидних глин дозволяє думати, що в цей час переважали відкриті простори з степового рослинністю та поодинокі куртини шппоколіїстяно-хвопнпх лісів, що збереглись з попереднього етапу. Ріка Прут продовжувала врізатись в давніші відклади (17 м), звужуючи свою долину до 3-4 км в горах та 6-7 км

— в передгір’ях. Похил русла складав 9 м (дещо збільшився). Між с. с.. Ланчнн та Саджавка була утворена велика меандра з радіусом понад 10 км.

В крижанівськнй час в долині верхнього ГІруту розвивались червонувато-бурі оглеєні грунти. Забарвленість грунтової тошні оксидами заліза свідчить про відносно теплий, перехідний від субтропічного, і вологіш клімат, проте, більш помірний, ніж в берегівський час. В горах переважали лісові, а в передгір’ях — лісостепові палеоландшафти. Іллічівський етап характеризувався незначним розвитком осадонакопичення, кліматичні умови були найближчими до плейстоценових перигляніальних. В середині етапу відбулось потепління, про що свідчить проверсток глин. Переважала степова розріджена рослинність. Характеристики р. Прут

і її долини залишались попередніми, вріз русла складав 20 м, по хил — 8-9 м/км.

Плейстоцен. Четвертинні відклади і плеіістоценова природ; долини верхнього Пруту, як і Українських Карпат, досліджен значно повніше, ніж пліоценові. Чітко простежується рптмічніст; теплих (міжльодовнків'я) та холодних (зледеніння) етапів: в су баеральних фаціях — викопних грунтів і горизонтів лесів, суглин ків; восьми надзаплавних терас з двома горизонтами алювію н; кожній, які були відкладені на протязі теплого і наступного хо лодного етапів; чергування перигляціальних споро-шілкових ком плексів і малакофауни з близькими до сучасних комплексів. Про те, кожен палеогеографічний етап і стратиграфічний горизонт ма ють характерні індивідуальні особливості будови, складу, розпов сюдження, потужностей відкладів, форм рельєфу, грунтів, клімату палеоландшаф’тів тощо.

Ранній плейстоцен. В цей час досліджуваний регіон був, оче видно, середньорозчленованою височиною з загальним похилом ш північ — північний схід (нижче с. Микулнчин) та середньогір’ям Річкові'долини Пруту і його приток врізались в поверхню на г.пч бішу понад 50 м, інтенсивність врізу — 10-20 см/тис. років. Длі ранніх етапів характерні кліматичні умови та палеоландшафти що були в пізньому пліоцені, проте, мали свої особливості.

В шнрокинський час розвивались, в залежності від рельєфу бурі та червоно-бурі грунти, подекуди оглеємі. Кліматичні умові були майже субтропічними з помірним (або надлишковим) зволо женням. Переважали рідколісся з бука, вільхи, ялини та степи (иг ділянках з незначним зволоженням). Приазовеькпй етап — час різкого похолодання, коли формувались глини та суглинки б\фи> відтінків. Умови були пернгляціальними, переважали трав’яні угруповання з незначними деревними групами (Артюшенко, Мель ннчук, 1979). Ріка Прут в ці етани врізалась на 18 м, інтенсивність становила 15 см/тис. років. Загальний характер рельєфу майже не змінився, в горах чітко окреслились вододільні хребти, Е передгір’ях вони мали вигляд вододільної рівнини з окремими останцями (г. Остра).

Коптрастнішими, порівняно з прназовськпм етапом, були умови мартоношського часу, можливо, найтеплішого на протязі всього плейстоцену. Рельєф долини залишався майже попереднім, про те, відбувся значний вріз ріки (21 м) з інтенсивністю 15 см/тис. років. Про теплий і вологий клімат свідчать значна оглпненість і збагаченість грунтів оксидами заліза і марганцю. Розвивались грунти коричневих відтінків (очевидно, бурі лісові в комплексі £ лучними). В цей час переважали хвойио-широколистяні і широколистяно-хвойні ліси різного видового складу з незначним вмістом лучно-степових формацій. В складі малакофауни переважали

іезофіли, рідше зустрічались ксеромезофіли і ксерофіли (Веклпч in., 1981). Умови формування сульськпх відкладів були спрп-іливішпміі, ніж в прпазовськш'і час, проте клімат був також пс-игляціальпим. Широкий розвиток мала рослшшість холодного тепу, по долинах рік, ярів і балок, очевидно, сосново-березове ідколісся. В мартоиошський і сульськнй етапи загальні рисп ре-ьєфу залишались попередніми. Русло ріки врізалось на 20 м (іп-енсішпість врізу - -15 егл/тне. років) і сформувало VH иадзанла-пу терасу з шириною площадки до 3,5 км. Дещо змінився похпл усла нижче с. Мпкуличпн — 9 м/км.

В лубенський час формувались різні типи грунтів — від сірих а бурих лісових до коричневих і лучних. Перехід йде від гір до ередгір’їв, що свідчить про помірний та вологий клімат у горах а контннентальнішпи у передгір’ях. В аналогічних відкладах де-ких регіонів України знайдено велику кількість спор і пилку, 1,0 вказує на панування тут широколистяно-соснових лісів. Де ідтверджено і малакофауністичними знахідками, які в наш час устрічаються в зоні мішаних і широколистяних лісів (Веклпч і ін J84) . Одним з пайхолодпішпх етапів раннього плейстоцену був ¡¡лігульський, на що вказують субаеральні відклади того часу суглинисті леей, лесовндні суглинки тощо), споро-пплкові та ма-акофауністпчні знахідки. В синхронних відкладах на Середньому ,ні;трі знайдено холодолюбні молюски та спорп і пилок, що вка-ують на панування холодного степу, а в долинах рік і балок — уртнни з сосни і берези. В лубенський і тилігульськпй етапи знаних змін не відбулось. Вріз русла складав 12 м, інтенсивність врі-/ — 6 см/тис. років, що вказує на деяке затишшя неотектонічиих угхів. Похпл русла становив 8 м/км. Зросло розчленування терп-)рії — відокремились окремі хребти і їх відроги, вершини гір, (і підіймались над руслом р. Прут на 300—500 м.

Середній плейстоцен. Природна ситуація цього часу характе-чзується максимальним зледенінням на рівнині та в горах (поза ежами досліджуваного регіону), що найбільше і вплинуло па клі-ат та налеоландшафтп долини верхнього Пруту. Відклади се-:дньоплепстоценових горизонтів зустрічаються в багатьох роз-ізах, хоча деякі з них, в основному, в субаквальній фації.

Яскраво-, червонувато-, коричнювато-бурі оструктурепі різно-іди завадівських грунтів подібні до сучасних грунтів лісових і ісостеповнх ландшафтів субтропіків. Оглеєпня та сильне оза-знепня (особливо, в нижній частині) свідчить про зміну клімату сторону коптниепталізації і аридизації від початку до другої эловнпи етапу. Основним типом рослинності були хвоппо-шпро-)лпстяні ліси з дуба, граба, в’яза, клена, лнпн з незначним іістом теплолюбніших бука, шовковиці тош.о. В середині етапу дбулось деяке похолодання клімату, на що вказують проверсткп

супіску та піску в грунтових товщах (мабуть, вони пов’язані з неригляціальними ландшафтами). У відкладах дніпровського часу виявлено пилок деревних та трав’яних (60%) рослин, що свідчить про домінування рослинності холодного степу (лісові угруповання мали «парковий характер»). Видовий склад молюсків і їх розподіл по розрізах характеризують кліматичні умови дніпровського часу як холодні і вологі (низи горизонту) та холодні і сухі (Артюшенко, Мельничук, 1979). На протязі цих етапів р. Прут врізалась на 11 м (інтенсивність врізу — 6 см/тис. років), утворившії V надзаплавну терасу. Схили вирівнялись за рахунок змиву, розмиву тощо.

Кайдацький етап різко відрізняється від ранньоплейстоценових міжльодовиків’їв холоднішим і континентальнішим кліматом (формувались, очевидно, дерново-підзолисті та підзолисті, часто оглеєні грунти). Переважає пилок ялиці, ялини, сосни з участю пилку берези, дуба, бука, ільма, ялівцю. Пилок трав'яних рослин складає близько 20%. В цеп етап на теритрії Передкарпаття були поширені широколистяні і соснові ліси, на що вказують і опідзолені грунти. Наявність бурих, бурувато-сірих лесовидних суглинків, лесів гясминського часу доводить, що це був час псригляціальних умов з пригніченими рослинністю і грунтотворчимн процесами. Пал'шо-логічні дослідження синхронних відкладів суміжних територій показали, що тут росли соснові і березові ліси з участю вільхи. Значні площі були зайняті степовими ділянками з переважанням полинових, лободових, злакових і участю ефедри (Артюшенко, Арап, 1982). Долина р. Прут зберегла риси попередніх етапів. Ерозійний вріз русла склав. 9 м (інтенсивність врізу — 8 см/тис. років), похил русла р. Прут нижче с. Микуличин становив 11 м/'км. В ці етапи була сформована IV надзаплавна тераса.

Пізній плейстоцен. В цей час відбувались ритмічні зміни клімату і палеолаидшафтів, що було викликане наступанням льодовика як на півночі на рівніші, так і на півдні — в горах. Зокрема, долину верхнього Пруту охопило дві фази пюрмського зледеніння Чорногорії. В міжльодовиків’ях умови були подібними до сучасних, лише з деякими специфічними особливостями.

Лісові грунти прилуцького етапу вказують на поширення тут широколистяних лісів, а оглеєність (часткова) і присутність в профілі заліза — про достатнє зволоження. У споро-пнлковому комплексі переважає пилок широколистяних порід — дуба, липи, граба тощо, поодиноко — пилкові зерна тисових, горіхових, шовковицевих. З чагарників зустрічались ліщина, кизил, крушина, а з трав’янистих (20%) — різнотрав’я. Тобто, була поширена тепло- і вологолюбна флора представлена широколистяними лісами. В цей час були поширені тепло- і вологолюбні молюски, які трапляються зараз у лісостеповій і степовій зонах України. ІДе підтверджено

.ослідженнямп М. О. Куниці (1974). Лесовнй характер уланських ідкладів незначної потужності свідчить про холодні умови іх юрмупання. Цей етап відповідає першій стадії вюрмського зледе-іння в Альпах і Карпатах та каліпіпському зледенінню па пів-очі Європи. Долина верхнього Пруту розвивалась в смузі, яку с займали ні покривний, ні гірський льодовики. Загальні риси сльєфу залишались попередніми. Однак, ріка врізалась з швнд-істю 9 см/тис. років, що було в 1,5 рази більше, ніж в попередній тап. Похил русла дещо меншин від сучасного — 7 м/км. III над-аплавпа тераса р. Прут, що утворилась в ці етапи, зустрічається ірагмеитарио. Утворення меандр загальмувалось.'

Буроземовндні та сірі видозміни оструктуреннх та оглянених руптів витачівського етапу формувались, очевидно, в лісових мовах помірного клімату, наявність слідів озалізнення вказує па омірно зволожені умови. Споро-пплковпи комплекс внтачівськпх рунтів нечнесльннй, проте, наявність зерен сосни, ялини, дуба, тьма та ін. вказує на поширення ншроколистяно-хвойппх лісів, лнзько 50% пилку трав’яних рослин свідчить про лісостеповий лан-шафт з переважанням степової рослинності. Домінували молюски учасннх лісостепової і степової зон (Артюшенко, Мельничук, 979). У бузький час клімат ira Передкарпатті погіршився, доміну-ало соснове і березове рідколісся з чагарниковими заростями та серофільного трав’яною рослинністю, що типова для холодного гепу. В окремих місцях збереглись хвойно-широколистяні пороли ерев, так як у споро-пнлковому комплексі присутній пилок сосни, липи, берези, ялівцю. Фауна молюсків і її розподіл у розрізі бузь-ого горизонту свідчить, що його формування відбувалось спочатку відносно холодних, а пізніше, — у ще холодніших і сухіших умо-ах . (Артюшенко, Мельничук, 1979). За даними М. О. Куниці 1974) поряд з холодолюбними видами були поширені чагарнико-о-лісові та степові молюски, що характерні для холодного пе-игляціальиого клімату. На Чорногорі, мабуть, в цей час існувало ірськс зледеніння, на що вказують давні морени (Козій, 1934; івідерськнй, 1925, 1937). Споро-пнлкові комплекси високогірних орфовнщ вказують, що кліматичні умови того часу не були нас-ількн несприятливими, щоб не допускати можливості виживання ісової рослинності, в т. ч. і теплолюбних видів — бука і модрини. 'СЗПерерВНИИ хід кривої ялини і сосни дозволяють думати, що они були постійними компонентами лісової Флори Карпат па ротязі всього часу останнього зледеніння, а Українські Карпати ули вкриті лісом (Козій, 1965). Русло р. Прут врізалось під час их етапів на 8 м. Інтенсивність врізу становила 32 см/тис. років, ю є найбільшим показником за час існування долини ріки, а та-ож відображає посилення дії неотектонічних. рухів. Похил русла палогічиин сучасному — 9 м/км. '

Оскільки поширеність відкладів дофінівського етапу мінімаль на та незначна їх потужність, важко судити про умови того час} Описані автором відклади дають можливість встановити, що еоні формувались в умовах, близьких до степових. Синхронні відкла дн суміжних територій (Веклич і ін., 1984) містять фауну молюс ків, яка представлена убіквістамп і степовими видами. Грунтов відклади з середньої частиш: горизонту вказують на деяке потеп лішія. .

Причорноморськії» етап синхронний заключнії! стадії вюрм ського зледеніння. Лссовидні суглинки вказують па холодні клі матичні умови. Проте, цей етап був теплішим, ніж бузький, ос кільки була поширена деревна рослинність з сосни, ялини, а такоя трав’яниста — типу «холодного степу». В дофінівський і прнчорно морський етапи була сформована І надзаплавна тераса; ріка врі залась з інтенсивністю 14 см/тис. років, загальний вріз склав 5 м Похил русла ріки був дещо більшим сучасного — 10 м/км.

В споро-пилковому комплексі голоцену в передгір’ї переважав пилок сосни, трапляється ялина, ялиця, дуб, липа тощо, серед ча гарннків — ліщина, бересклет, 35% — пилок трав’яних рослин Отже, у цей час тут переважав лісостеповий ландшафт з хвой ними і широколистяними лісами, що можуть рости при теплом; та помірно вологому кліматі. У фауні молюсків переважають мс зопенхрофільні види.

ВИСНОВКИ.

На основі проведених досліджень встановлено, що долпн; верхнього Пруту і територія, па якій вона розміщена, пройшл; в своїй історії багато етапів. В доміоценовнй час відбувався роз виток геосинклінального моря та гірського рельєфу; в пліоцено вий, пленстоцсновпп та голоценовнй — формування терасовоп комплексу долппн верхнього Пруту, річкові перехоплення тощо Вивчення субасральних та субаквальних відкладів, споро-пнлко впх, палеонтологічних та інших даних дало можливість провести таким чином, палеогеографічні реконструкції кожного етапу.

Територія сучасного басейну верхнього Пруту в доміоценовін час пройшла геосинклінальний флішовий та орогеїшин етапи. Пер шніі включає 4 стадії та 15 етапів заповнення відкладами гсосин кліналі.

Протягом орогенного етапу на місці геосинклінального мор; утворились гори. Знайдені у морських відкладах органічні решт ки декількох видів риб підтверджують, що водний басейн буї глибоководним з нормальною солоністю; клімат помірно-тепліп середземноморський; значний вміст органіки зумовлений швидкі»

ростом фітопланктону; причиною загибелі риб і інших морських організмів могли бути катастрофічні шторми та цунамі.

В міоценовий час відбувалось загальне підняття Карпат (дві фази складчастості — раньоміоценова і післяранньосарматська). Море змістилось на північний схід. У відкладах добротівської світи було знайдено відбитки описаних раніше 3 видів птахів, 5 видів ссавців та 5 видів вперше описаних викопних слідів птахів, сучасними аналогами яких є морський голубок, кроиишеп-малюк, стрепет, шилодзьобка, ходуличник. В низах цієї ж світи знайдено велику кількість гідрогліфів. Ці знахідки дали можливість встановити, що дана територія була берегом мілководного басейну з багатою трав’яною і чагарниковою рослинністю. Характер накладених один на одний під кутом 90° гідрогліфів доказує, що в середині раннього міоцену відбулась зміна пануючих вітрів з північно-західних па північно-східні- За споро-пилковими комплексами флора була типовою тургайською європейського типу — іослинність мішаних лісів нижнього і середнього поясу та рослинність долин або річкових берегів.

В пліоцені долина р. ГІрут пройшла в своїй історії 9 теплих га 9 холодних етапів, що чергувались. В теплі етапи відбувалось зрізання ріки та винос місцевого матеріалу вниз за течією, ут-зорепня субаеральної товщі, що складена червоно-бурими, ко-інчнево-буримп важкосуглшшстнми грунтам:! із значніш вмістом зксидів заліза та марганцю. В холодні етапи ріка формувала пло-цадку тераси. У цей час відкладались різні суглинки, зокрема, пссовидні, леси тощо. Рослинність змінювалась у відповідності до змін кліматичної ситуації (чергування у часі субтропічного воло-юго клімату з помірно-холодним); переважання шнроколистяпо-івойнпх лісів змінювалось пануванням трав'яних (холодних сте-говнх) ландшафтів. Тоді сформувались ХУІІ-ІХ надзаплавні те-)асн р. Прут, які в сучасному рельєфі зустрічаються фрагментарно ¡а відносних висотах 314-95 м. Потужність терасових відкладів :тановнть 1,5—2,0 м. Ріка врізалась неоднаково, завдяки пеотек-гоиічннм рухам, в різні етапи. Інтенсивність прізу складала 4—5 :м/тпе. років (в іпанківсько-салгірськнй етапі: — 8-9 см/тпс. років). / поздовжньому профілі терас спостерігаються опуклі (урочище Грибка — урочище Маковиця — с. Дора) та хвилеподібні (с. Імна — урочище Дрибка — урочище Маковиця) — деформації, цо вказує па активізацію неотектонічннх рухів саме на цих ді-іяпках долини.

У плейстоцені простежуються 16 етапів розвитку долин. Вн-івлено чергування теплих і холодних етапів. У холодні етапи від-їладалнеь бурі і сірі нелесові суглинки, а також суглинки, леси, і в теплі етапи формувались бурі, бурувато-коричневі, червону-¡ато-бурі, темно-сірі і інші грунти. У споро-пилкових спектрах

Переважала рослинність холодного степу (холодні етапи), а у теплі етапи — широколистяно-хвойні лісп із значним вмістом трав’яної рослинності. У складі малакофаунп переважали холодно- і вологолюбні (у холодні етапи) та тепло-i вологолюбні (у теплі етапи) молюски. В холодні етапи клімат був холодним перигляці-альпим, в теплі — теплим, помірно вологим; переважали, відповідно, нернгляціальпі та помірні лісостепові і степові иалеолапд-шафтп. У плейстоцені були сформовані VI11-І надзаплавні тераси р. Прут, які мають досить широке розповсюдження. Відклади збереглися потужніші, ніж у пліоцені, і досягають па кожній з терас 8-12 м. Русло ріки протягом плейстоцену врізалось на 70 м

з інтенсивністю 5-6 см/тпс. років, що підкреслює посилення рухів земної корп. Аналогічно пліоценовим, для поздовжніх профілів плейстоценовпх терас: характерні опуклі та хвилеподібні деформації. В холодні етани пізнього плейстоцену верхів'я Пруту (Чорно-гірський хребет) були вкриті гірським льодовиком, що наклало значний відбиток на клімат і рослинність того часу.

У голоцені сформовані висока і низька заплави з висотами 5-1 м над урізом русла, що складені сірим галечником різного механічного складу, перекритим багатьма різновидами грунтів. За цей час русло ріки врізалось на 5 м, інтенсивність врізу склала G0 см/тис. років, що є найбільшим показником за всі етапи розвитку долини верхнього Пруту. В передгір’ї переважав лісостеповий ландшафт з хвойними і широколистяними лісами, у фауні молюсків — мезопспхрофільні впдн.

У середині пліоцену (любпмівсько-оскольськнн етапи) під час формування XIV надзаплавної тераси р. Прут відбулось перехоплення рік. Тоді р. р. Чорна Тиса і Чорний Черемош, які впадали в Прут, були перехоплені, відповідно, р. Стебннй та лівою притокою р. Білш'і Черемош.

В ссвастопольсько-айдарськші етапи, коли сформувалась XIII тераса, р. Прут, прорвавши «добротівські ворота», повернула від смт. Делятпн на північний схід і поблизу Ланчнна з’єдналась з р. Бистриця Надвірнянська. На ділянці Делятпн — Чорні Оелави — Стопчатів — Коломия Прут залишив пра-долииу, терасовий комплекс якої складається з XIII-XVII надзаплавних терас. На межі с.с. Лючкп і Чорні Ославп спостерігається'«мертва» долина, від якої діаметрально протилежно протікають p.p. Ослава і Лючка, що утворюють терасовий комплекс з 12 надзаплавних терас.

_ Під час формування XI (богданівсько-сіверської) і X (бере-гівсько-березанської) надзаплавних терас відбулась ще одна перебудова річкової мережі. Ріка Бистриця Надвірнянська поблизу с.с. Ланчина і Саджавка від’єдналась від р. Прут (мабуть, внаслідок опускання Станіславської улоговшш) і повернула до Дністра.

Отже, можна вважати, uto поставлені завдання, в основному розв’язані.

Доповнено геоморфологічну карту (масштаб 1:100000) басейну верхнього Пруту, на якій відображено типи, мезо-і мікроформи рельєфу, генетичні типи і літологічний склад порід, детально показний терасовий комплекс р. Прут на всій досліджуваній території (в т. ч. і в пра-долнні).

Результати досліджень автора можуть бути використані для складання регіональної стратиграфічної схеми, геологічного картування, інженерно-геологічного і еколого-ландшафтного районування території, пошуків і розвідки нерудних корисних копалин, а також для розробки заходів по раціональному природокористуванню і охороні навколишнього середовища.

Опубліковані роботи по темі дисертації:

1. Антропогенное воздействие на образование гравитационных процессов в долине верхнего Прута / Тезисы докл. регион, конф. «Проблемы горного природопользования». — Ч. II. Барнаул, 1989. — с. 57-58.

2. Антропогенний вплив на розвиток гравітаційних процесів v долині верхнього Пруту/Тези доп. VI з’їзду ГТ УРСР «Сучасні географічні проблеми Української PCP». — Київ, 1990. — с. 104105.

3. Етапи розвитку річкових долин як показник зміни природного середовища (па прикладі верхнього Пруту) / Тези доп. н.-т. конф. «Система ведення лісового господарства в гірських умовах Карпат». — Ч. І. — Івано-Франківськ, 1990. — с. 79 80.

4. Палеогеографическое значение новых находок миоценовых ископаемых следов как предистория плейстоцена / Тез. докл. VII Всес. совет «Четвертичный период: методы исследований, стратиграфия и экология». — Ч. II. — Таллинн, 1990. — с. 63-64.

5. Долина ріки Прут в околицях Яремчі / Тез. доп. и.-п. конф. «Національні парки, їх багатофункціональне значення і проблеми охорони природи». — Яремча, 1990. — с. 43-44.

6. Верхньокайнозойські відклади терасового комплексу долини гірського ПрутуЯ Фізична географія і геоморфологія. — Внп.-39.

— К.: Лнбідь, 1992 — с. 115-120.

7. Викопні сліди орніто- і теріофаунн пізнього кайнозою в Пе-редкарпатті/Тези доп. міжнарод. конф. «Фауна Східних Карпат: сучасний стан і охорона». — Ужгород, 1993. — с. 70-73.

8. Вік річкових терас басейну верхнього Прута/Тези доп. між-

нар. н.-п. конф. «Екологічні основи оптимізації режиму охорони і використання природно-заповідного фонду» — Рахів, 1993. —

с. 94-95.

9- Річкові перехоплення в долині верхнього Пруту в пліоцен /Тез. доп. міжнар. н.-п. конф. «Екологічні основи оптимізації ре жиму охорони і використання природно-заповідного фонду». — Ра хів, 1993. — с. 96-97.'

10. Відклади плейстоценовнх терас р. Прут, стан та перспек

тнвн їх використання. — 2 с. (у друці). ,

11. Палеогеографічні особливості пра-долинн Пруту. — 6 с.

(у друці)-

12. Верхиьокайнозойські відклади терасового комплексу до лини р. Прут в околицях м. Коломия. — 7 с. (у друці).

13. Ранньоплейстоценова історія розвитку природи долині

верхнього Пруту. — 3 с. (у друці). *

14. Природа гуцульського Лрипуття в середньому плейстоце ні. — 2 с. (у друці).

/